Закону містить вимоги щодо внесення лізингових платежів і встановлює обов'язок лізингоодержувача щодо їх своєчасної сплати. Розмір, склад та графік сплати лізингових платежів є однією з істотних умов договору лізингу (пункт 1 статті 7 Закону). У зв'язку з наведеним необхідно враховувати, що підпунктом 2 пункту 1 статті 11 Закону передбачене право лізингодавця вимагати повернення у безспірному порядку майна, переданого в лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом двох чергових строків. Цьому праву лізингодавця відповідає передбачений підпунктом 3 пункту 2 статті 12 Закону обов'язок лізингоодержувача повернути лізингодавцю на його вимогу об'єкт лізингу у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків. Таке повернення відповідно до пункту 5 статті 9 Закону здійснюється у безспірному порядку згідно з виконавчим написом, учиненим у державній нотаріальній конторі. Витребування майна від боржника здійснюється у порядку, визначеному главою 14 Закону України "Про нотаріат" ( 3425-12 ) і главою 12 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.94 N 18/5 ( z0152-94 ). Отже заяви про витребування об'єкту лізингу у зв'язку з несплатою лізингових платежів не підлягають розгляду в арбітражних судах.
Відповідно до пункту 2 статті 17 Закону у разі порушення умов договору лізингу суб'єкти мають право вимагати розірвання договору у встановленому законодавством України порядку. Зазначена норма може застосовуватись незалежно від того, чи містить договір лізингу умови його дострокового розірвання, як це зазначено у пункті 1 статті 7 Закону. Підставою для звернення з вимогою про розірвання договору може бути, за змістом згаданої норми, порушення будь-якої з його умов, зокрема тих, що стосуються прав та обов'язків сторін договору.
Закон містить також вимоги щодо обов'язкової реєстрації у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку договорів лізингу у разі, якщо об'єктом лізингу є державне майно або договір майнового лізингу передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії. Згідно з пунктом 1 статті 21 Закону відповідні договори, не зареєстровані у встановленому порядку, визнаються недійсними. У вирішенні пов'язаних з цим спорів слід застосувати як підставу визнання договору недійсним саме зазначену норму Закону; що ж до наслідків визнання договору недійсним, то вони визначаються відповідно до частини другої статті 48 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).
Заступник Голови Вищого арбітражного суду України А.Осетинський