Концептуальні положення формування національної екологічної мережі
Правовою основою формування національної екологічної мережі є закони України "Про охорону навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ), "Про природно-заповідний фонд України" ( 2456-12 ), "Про тваринний світ" ( 3041-12 ), "Про рослинний світ" ( 591-14 ), Земельний кодекс України ( 561-12 ), Лісовий кодекс України ( 3852-12 ) та Водний кодекс України ( 213/95-ВР ). Природні ділянки міжнародного значення створюються відповідно до міжнародних договорів України, зокрема Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів ( 995_031 ) (1971 р.), Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини ( 995_089 ) (1972 р.), Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ їх існування в Європі ( 995_032 ) (1979 р.), Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин ( 995_136 ) (1979 р.), Конвенції про захист Чорного моря від забруднення ( 995_065 ) (1992 р.), Конвенції про охорону біологічного різноманіття ( 995_030 ) (1994 р.), Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.), Конвенції про охорону та відтворення транскордонних водотоків та міжнародних озер ( 994_273 ) (1999 р.).
Природні регіони, природні коридори та буферні зони у своїй безперервній єдності утворюють мережу, яка об'єднує ділянки природних ландшафтів у територіально цілісну систему. З огляду на функції, площу, видовий склад рослинного і тваринного світу в національній екологічній мережі виділяються елементи міжнародного, загальнодержавного та місцевого значення.
Природні регіони формуються на територіях, що мають у своєму складі об'єкти природно-заповідного фонду, відсоток яких значно перевищує аналогічний у цілому по країні, а також інші території, що відповідають умовам, визначеним національним природоохоронним законодавством або міжнародними нормативно-правовими актами (конвенціями, угодами, договорами тощо), і забезпечують збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, особливо ті, що включають середовища існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин і тварин.
Природні коридори формуються ділянками природних ландшафтів витягнутої конфігурації, різної ширини, протяжності, форми і з'єднують між собою природні регіони. Вони мають забезпечувати відповідні умови збереження видів дикої фауни та флори.
Буферні зони створюються для захисту природних регіонів і коридорів від негативної дії зовнішніх чинників, забезпечення дотримання в їх межах більш сприятливих умов для розвитку і самовідновлення та оптимізації форм господарювання з метою збереження існуючих і відтворення втрачених природних цінностей.
Складовими структурних елементів екологічної мережі є:
1) території та об'єкти природно-заповідного фонду як основні природні елементи екологічної мережі, а саме - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники (ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні), пам'ятки природи, а також їх охоронні зони; штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва);
2) водні об'єкти (ділянки моря, озера, водосховища, річки), водно-болотні угіддя, водоохоронні зони, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів і зони санітарної охорони, що утворюють відповідні басейнові системи;
3) ліси першої групи;
4) ліси другої групи;
5) курортні та лікувально-оздоровчі території з їх природними ресурсами;
6) рекреаційні території для організації масового відпочинку населення і туризму;
7) інші природні території (ділянки степової рослинності, луки, пасовища, кам'яні розсипи, піски, солончаки тощо);
8) земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;
9) земельні ділянки, які є місцями перебування чи зростання видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;
10) частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання - пасовища, луки, сіножаті тощо;
11) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні, - як природні регіони з окремим статусом.