СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
03.09.2003
(Витяг)
У січні 1997 р. Т., В. та інші (всього 19 осіб) звернулися до суду із позовами до колективного будівельно-монтажного підприємства "БМУ-2" (далі - Підприємство) про стягнення належних їм сум, посилаючись на те, що в 1989 р. будівельно-монтажне управління N 2, яке входило до складу тресту "Вінницяпромбуд" (далі - Трест), було перетворено в колективний будівельно-монтажний підрозділ, а згодом - у Підприємство. Кожний із позивачів став власником частки в майні підприємства. Оскільки в серпні 1996 р. вони припинили трудові відносини з відповідачем, то мають право на виділ частки з майна підприємства у грошовому виразі.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 червня 2001 р. позов В. залишений без задоволення, а позови інших задоволені. У касаційній скарзі В. та інші позивачі просили скасувати ухвалене в справі рішення з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи в задоволенні позову В. та задовольняючи позовні вимоги інших позивачів частково, суд першої інстанції виходив з того, що у Підприємства виникла заборгованість з виплати дивідендів працівникам, які звільнились, а щодо В. боргу немає. Проте з таким висновком суду погодитись не можна.
Як видно з матеріалів справи, Підприємство до жовтня 1990 р. було структурним підрозділом Тресту, а з жовтня 1992 р. стало орендним підприємством, яке в липні 1996 р. вийшло з Тресту й утворило колективне Підприємство, провівши персоніфікацію майна, заробленого колективом під час роботи на основі орендних відносин. Згідно зі ст. 4 Закону від 27 березня 1991 р. N 887-XII ( 887-12 ) "Про підприємства в Україні" * (далі - Закон N 887-XII) відносини, пов'язані з діяльністю підприємств, регулюються цим Законом та іншим законодавством, що визначає окремі особливості, сторони й види діяльності підприємств в Україні, зокрема й Законом від 7 лютого 1991 р. N 697-XII ( 697-12 ) "Про власність" (далі - Закон N 697-XII).
У ст. 9 Закону N 887-XII ( 887-12 ) також передбачено, що підприємство діє на підставі статуту, який затверджується власником (власниками) майна. До статуту можуть бути включені положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства. Відповідно до статей 20, 21, 23 Закону N 697-XII ( 697-12 ) суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні й інші організації, що є юридичними особами.
Право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств та об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу; державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян; інших цивільно-правових угод. У майні колективного підприємства визначаються вклади його працівників. Розмір вкладу працівника у майно колективного підприємства визначається залежно від його трудової участі в діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення.
На вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються відсотки в розмірі, що визначається трудовим колективом виходячи з результатів господарської діяльності підприємства. Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємцям померлого працівника виплачується вартість вкладу. Задовольняючи позов частково та стягуючи на користь позивачів дивіденди, суд першої інстанції не врахував вимог законодавства і на порушення ст. 202(1) ЦПК ( 1502-06 ) не встановив характер правовідносин, які склалися між сторонами спору.
За таких обставин, коли рішення суду було постановлено з порушенням вимог матеріального та процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу В. та інших позивачів задовольнила, рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 червня 2001 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
---------------
* Закон втратив чинність з 1 січня 2004 р. на підставі ЦК ( 435-15 ) від 16 січня 2003 р., але був чинним на час виникнення спірних правовідносин.