Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, в силу якого кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторам (стаття 1 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ).
Статтею 589 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) визначено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свої вимоги, визначені на момент фактичного задоволення.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) заставодержатель набуває право звернути стягнення на предмет застави у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному об'ємі. Виходячи з аналізу законодавства, що регулює відносини пов'язані з забезпеченням виконання зобов'язань, а саме з заставою, можна дійти висновку, що застава, як інститут цивільного права виступає тільки способом забезпечення виконання зобов'язання.
Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання (статті 3, 28 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ), яка в силу закону припиняється одночасно з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.
Оскільки, господарськими судами попередніх інстанцій було встановлено, що боржника за основним зобов'язанням визнано банкрутом, ліквідовано та виключено з єдиного державного реєстру, що заявлені відповідачем кредиторські вимоги були задоволені частково в сумі 543 082,91 грн., решта вимог не задоволені у зв'язку з недостатністю майна, приписи чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, застосовані вірно і підстав для скасування ухвалених рішень касаційна інстанція не вбачає.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Фактичні обставини справи встановлено господарськими судами попередніх інстанцій на основі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливим, оскільки зводяться до необхідності вирішення касаційною інстанцією питань про перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), тому до уваги не приймаються.
З огляду на зазначене, керуючись статтями 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Львівської області від 12.10.2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2006 року у справі N 2/1051-24/183 залишити без змін, а касаційну скаргу Української державної інноваційної компанії в особі Львівського регіонального відділення - без задоволення.
Головуючий суддя Т.Добролюбова
Судді Т.Гоголь Л.Продаєвич