ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.05.2004 Справа N 2-13/13087-2003
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.10.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України в складі колегії
головуючого Усенко Є.А.
суддів: Бакуліної С.В., Глос О.І.
розглянувши касаційну скаргу Сімферопольської МДПІ
на постанову від 09.12.2003 р. Севастопольського апеляційного господарського суду
у справі N 2-13/13087-2003
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Сімферопольської МДПІ
до 1. МПП "Дилер" 2. Виконкому Миколаївської селищної ради
про визнання угоди недійсною
за участю представників сторін:
від позивача Зуєвої О.В.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду АР Крим від 24.10.2003 (суддя Жукова А.І.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.12.2003 (судді Голік В.С., Градова О.Г., Фенько Т.П.), в позові Сімферопольської МДПІ до МПП "Ділер" та виконкому Миколаївської селищної ради про визнання недійсним на підставі ст. 48 ЦК України ( 1540-06 ) договору N 3-А від 19.05.2001 про надання автотранспортних послуг відмовлено з тих підстав, що пред'явлення такого позову позивачем, який здійснює функції держави в податкових правовідносинах, не відповідає його повноваженням, передбаченим пунктом 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ), оскільки позовні вимоги не спрямовані на стягнення в доход держави коштів, отриманих за договором, та не можуть мати такого наслідку, як не передбаченого ст. 48 ЦК України ( 1540-06 ).
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постановлені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 11 ст. 10, пунктів 1,8 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ), ст. ст. 1, 22 Закону України "Про ліцензування деяких видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) та на порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).
Відповідачі не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши представника позивача, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові суду апеляційної інстанції колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що підставою, якою позивач обгрунтовує позов про визнання недійсним договору N 3-А від 19.05.2001 згідно ст. 48 ЦК України ( 1540-06 ), є укладення цього договору та виконання автотранспортних перевезень за цим договором МПП "Ділер" без наявності ліцензії на надання послуг по перевезенню пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування, як того вимагає пункт 33 ст. 9 Закону України "Про ліцензування деяких видів господарської діяльності" ( 1775-14 ).
Відповідно до положень ст. 48 ЦК України ( 1540-06 ) (в редакції від 18.07.1963 р.) недійсною є угода, яка суперечить вимогам закону. За наслідками визнання угоди недійсною суд зобов'язує сторони повернути одна одній все одержане за такою угодою.
Згідно пункту 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) державні податкові інспекції мають право звертатися до суду з позовами про визнання недійсними угод та стягнення в доход держави коштів, отриманими за такими угодами.
Як передбачено ст. 22 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р. N 1775-III ( 1775-14 ) до суб'єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом. Рішення про стягнення штрафів, приймаються органом, на який згідно з чинним законодавством покладено функції контролю за наявністю ліцензій.
Оскільки передбачені ст. 48 ЦК України ( 1540-06 ) (в редакції від 18.07.1963) наслідки визнання угоди недійсною не пов'язані із стягненням в доход держави коштів, одержаних сторонами за такою угодою, апеляційний господарський суд правильно застосував зазначені норми матеріального права до спірних правовідносин та дійшов правомірного висновку про відсутність у позивача вимоги за пред'явленим позовом у зв'язку з відсутністю матеріального інтересу держави щодо оспорюваної угоди.
Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Сімферопольської МДПІ залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.12.2003 - без змін.