Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України "Про державний бюджет України на 2000 рік" ( 1458-14 ) у торговельній, посередницькій і постачальницько-збутовій діяльності збір сплачується від сум торговельної або збутової націнки (надбавки) на реалізовані товари, у банківській і страховій сферах діяльності - від суми валового доходу, за винятком відрахувань до обов'язкових резервів, визначених законодавством.
Господарським судом встановлено, що здійснюючи розрахунок збору до Державного інноваційного фонду, відповідач користувався даними балансу (ф-2) щодо валових доходів позивача, які є значно вищими ніж дані за податковими деклараціями про прибуток позивача, оскільки різниця між доходами у фінансовому обліку та валовими доходами зумовлена тим, що окремі доходи включаються до розрахунку облікового прибутку, але не враховуються у разі визначення податкового прибутку.
Згідно ст. 4 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) закон про Державний бюджет України є нормативно-правовим актом, що регулює бюджетні відносини, якими, відповідно до ст. 1 Бюджетного кодексу України є відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Із аналізу даних правових норм випливає, що закон про Державний бюджет України не є законом про оподаткування. Отже, законами про Державний бюджет України на відповідний рік не може бути встановлено ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).
Крім того, відповідно до п.3 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.
Системний аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що дата сплати збору до Державного інноваційного фонду на законодавчому рівні не встановлена.
Таким чином, висновок апеляційного господарського суду про визнання недійсним оспорюваного рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 30.01.2001 р. N 115/22-414/19356840/128 є обгрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи і чинному законодавству.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом норми матеріального та процесуального права порушено не було, то підстави для скасування даних судових рішень відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п.1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2004 р. у справі N 21/276 - без змін.