ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
22.04.2003 N А28/115
ВГСУ у складі колегії суддів, розглянувши касаційну скаргу комунального підприємства на постанову від 10.02.2003 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі N А28/115 Господарського суду Дніпропетровського області за позовом дочірнього підприємства обласного комунального підприємства, після реорганізації комунального підприємства (далі - КП), до об'єднаної державної податкової інспекції (далі - ОДПІ) про визнання рішення недійсним, встановив:
У серпні 2002 року КП пред'явило в суді позов до ОДПІ про визнання недійсним рішення від 21.09.2001 р. N 430-23505472525/9739 про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства, яким донараховано ПДВ у сумі 10203,46 грн. та застосовано штраф у сумі 2550,86 грн.
У жовтні 2002 р. позивач доповнив свої позовні вимоги і просив зобов'язати відповідача поновити на його особистому рахунку ПДВ, заявлений ним до відшкодування у січні та лютому 2001 р. відповідно у сумі 77881,13 грн. та 79440,33 грн.
Позивач зазначав, що при прийнятті рішення відповідачем порушені вимоги ст. 7, 11 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), ст.1 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ), ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ). Застосована ОДПІ методика розрахунку податкового кредиту не грунтується на нормах податкового законодавства і позбавляє позивача права на відшкодування частини податкового кредиту, яким він не скористався в минулих періодах.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.09 - 26.09 - 01.10 - 14.10 - 07.11 - 14.11.2002 р. у позові відмовлено.
Відмовляючи в позові, Господарський суд послався на неправильне застосування КП положень п. 11.11 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), у зв'язку з чим останній, рахуючи суму податкового кредиту виключно за першою подією, зменшив суму податкових зобов'язань, які було сформовано частково за касовим, а частково за загальновстановленим методом (за першою подією).
Вимоги щодо поновлення на особистому рахунку сум зменшення ПДВ за січень 2001 р. 77881,13 грн. та за лютий 2001 р. 79440,33 грн., списаних на підставі розпоряджень відповідача від 27.09.2001 р. N 25/23-5 та N 26/23-5, залишені без задоволення, виходячи з того, що вони не є предметом спору у справі і, крім того, розпорядження не були визнані недійсними у порядку, встановленому чинним законодавством.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2003 р. рішення Господарського суду залишено без змін з тих же підстав.
У касаційній скарзі КП просить рішення Господарського суду та постанову Апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судовими інстанціями пп.7.4.3 ст.7, п.11.11 ст.11 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, ВГСУ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.
Відповідно до ст.43 ГПК України Господарський суд України ( 1798-12 ) зобов'язаний повно і об'єктивно дослідити всі обставини справи і дати їм юридичну оцінку у їх сукупності.
Проте ці вимоги закону судом при прийнятті рішень повністю дотримано не було.
Відповідно до п. 11.11 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (в редакції, що діяла на період, за який проводилась перевірка позивача до 01.01.2001 р. платники податку, які продають вугілля та вугільні брикети, електричну та теплову енергію, газ, надають послуги з водопостачання (каналізації), застосовують спосіб податкового обліку, за яким датою виникнення податкових зобов'язань з продажу зазначених товарів (послуг) є дата зарахування коштів на банківський рахунок або у касу такого платника податку або отримання інших видів компенсації вартості таких товарів (послуг), а датою виникнення права на податковий кредит, у тому числі отримання бюджетного відшкодування, є дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату таких товарів (послуг) чи надання інших видів компенсації в оплату товарів (послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) таких платників податку або підлягає амортизації.
Відповідно до абзацу п'ятого п.11.11 ст. 11 названого Закону ( 168/97-ВР ) у першому кварталі 2001 р. (перевірка проводилась за січень, лютий 2001 р.) касовий спосіб податкового обліку був чинний лише щодо дати виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг), перелічених у зазначеному абзаці четвертому, фізичним особам, не зареєстрованим платниками ПДВ, а також установам, що фінансуються за рахунок бюджету.
Підпункт 7.5.1 ст.7 Закону ( 168/97-ВР ) визначає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату здійснення першої з подій: або дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, КП шляхом надання доказів стверджував, що до складу податкового кредиту відносив не всі суми ПДВ без врахування оплати за придбані товари (роботи, послуги), а тільки ті, які не визначені п.11.11 ст.11 Закону "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), проте судом цим обставинам справи оцінки не дано.
Не можна погодитись з висновком суду про те, що у позивача при застосуванні ним касового методу тільки за переліком, передбаченим п.11.11 ст. 11 Закону "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), сума податкових зобов'язань завжди буде меншою ніж сума податкового кредиту. На думку суду, з цього випливає, що бюджет систематично буде втрачати відповідні суми надходжень з ПДВ. Проте суд не врахував, що відповідно до діючого законодавства продавці товарів (робіт, послуг), крім тих, що визначені наведеною вище нормою Закону, виконавши відповідні зобов'язання, сплачували до бюджету ПДВ за першою подією. За таких підстав не можна погодитись, що бюджет втрачає будь-які суми надходжень з ПДВ.
Не можна погодитись із висновком суду про необхідність ведення позивачем окремого податкового обліку залежно від категорії споживачів і з обгрунтуванням такого обліку з посиланням на п.11.11 ст.11 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), бо цей висновок суду не відповідає приписам пп. 7.2.8 ст.7 Закону, який передбачає тільки два види операцій, за якими платники ПДВ повинні вести окремий облік операцій з продажу та придбання, а саме щодо:
операцій, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20% та звільнених від оподаткування;
операцій, вартість яких не включається до складу валових витрат виробництва (обігу) або не підлягає амортизації, ввізних (імпортних) та вивізних (експортних) операцій.
Враховуючи викладене, застосована відповідачем методика розрахунку податкового кредиту у відсотковому співвідношенні до податкових зобов'язань, з якою погодився Господарський суд, не грунтується на нормах податкового законодавства.
Залишені судом без належної правової оцінки рішення виконавчого комітету міської ради від 27.12.2000 р. N 823, яким позивачу були встановлені тарифи на відпуск теплової енергії, що включають в себе ПДВ, довідка про несвоєчасне надання податкових накладних, витяг з Книги обліку придбання товарів (робіт, послуг) за 2001 р.
Що стосується вимог позивача зобов'язати відповідача поновити на особовому рахунку позивача ПДВ, заявлений позивачем до відшкодування за січень 2001 р. у сумі 77881,13 грн., за лютий 2001 р. у сумі 79440,33 грн., то вони можуть бути розглянуті судом лише за умови визнання недійсними розпоряджень від 27.09.2001 р. N 25/23-5 та N 26/23-5, які пов'язані саме з перевіркою, на підставі якої і було прийнято оскаржуване рішення. Вимога про визнання цих розпоряджень недійсними позивачем не заявлялась.
Відповідно до п.1 постанови Пленуму ВСУ від 29.12.76 р. N 11 ( v0011700-76 ) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Судові рішення не відповідають цим вимогам, а тому підлягають скасуванню.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір відповідно до вимог закону і обставин справи.
Керуючись ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ПК України ( 1798-12 ), ВГСУ ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу КП задовольнити частково.
Рішення від 03.09 - 26.09 - 01.10 - 07.11 - 14.11.2002 р. Господарського суду Дніпропетровської області та постанову від 10.02.2003 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі N А28/115 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Н.Кочерова
Судді В.Рибак
А.Уліцький