ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.05.2004 Справа N А-5/71
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 02.09.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Щотки С.О.
суддів: Васищака І.М., Подоляк О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління ПФУ в м. Коломиї
на постанову від 20.01.2004 р. Львівського апеляційного господарського суду
у справі N А-5/71
за позовом ВАТ "Коломийський завод комплектних розподільчих пристроїв" (надалі - Товариство)
до Управління ПФУ в м. Коломиї (надалі - Управління)
про визнання рішень недійсними
за участю представників:
від позивача - Павлюк О.В.,
від відповідача - Арійончик П.Р.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 09.09.2003 р. (суддя Цюх Г.З.) визнано недійсними рішення Управління N 1 від 08.01.2003 р. в частині нарахування штрафу в сумі 24 388,12 грн. та рішення N 15 від 06.05.2003 р. про нарахування штрафу в сумі 50 972 грн.
Приймаючи рішення місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачем встановлено заниження у звітності зобов'язання зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на протязі січня-жовтня 2002 р., в зв'язку з чим Товариству донараховано зобов'язання в сумі 101 944,58 грн. та згідно п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (надалі - Закон) застосовано штрафну санкцію. Згідно з п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону - у разі, якщо контролюючий орган самостійно донараховує суму податкових зобов'язань платника податків за підставами, викладеними в п.п. "б" п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10% від суми недоплати. В даному випадку сума штрафу становитиме 1700 грн. Застосування до позивача штрафу у відповідності з п.п. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону не могло мати місця, так як підстави, вказані в даному підпункті не мали місця в діях позивача. Товариство повністю погасило встановлену перевіркою заборгованість, а допущена ним "недоїмка" мала місце в зв'язку з виплатою заробітної плати працівникам товарами (натуральна оплата), що не може розцінюватись як недооцінення об'єкту оподаткування.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.01.2004 р. (судді: Слука М.Г., Онишкевич В.В., Скрутовський П.Д.) рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.09.2003 р. в частині визнання недійсним рішення N 1 від 08.01.2003 р. про нарахування штрафу в сумі 24 388,12 грн. скасовано, а в частині визнання недійсним рішення N 15 від 06.05.2003 р. про нарахування штрафу в сумі 50 972 грн. залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що штраф, встановлений п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону ( 2181-14 ), застосований рішенням N 1 від 08.01.2003 р. та вирахуваний від суми недоплати відповідно до вимог чинного законодавства. Разом з тим, в акті перевірки від 30.12.2002 р. не зафіксовано і документально не підтверджено недооцінення об'єкту оподаткування, яким є збір до пенсійного фонду, що сплачується пропорційно до розміру виплаченої заробітної плати. Причиною утворення простроченої заборгованості є видача зарплати товаром, а відсутність достатньої кількості обігових коштів призвела до утворення заборгованості по заробітній платі та несплаті податків під зарплату, що не може розцінюватися як недооцінення об'єкту оподаткування.
Не погоджуючись з постановою в частині залишення рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.09.2003 р. без змін (визнання рішення N 15 від 06.05.2003 р. недійсним), Управління звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати в зазначеній частині, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представника відповідача, який підтримав касаційну скаргу, пояснення представника позивача, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- Управлінням проведено перевірку Товариства з питань правильності нарахування та своєчасності сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за період з 01.10.2000 р. по 01.12.2002 р., про що складено акт від 30.12.2002 р.
- перевіркою встановлено заниження у звітності податкового зобов'язання на суму 101 344,58 грн. та вказано суму недоїмки 70 324,45 грн., що є порушенням п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (надалі - Закон).
- на підставі акту від 30.12.2002 р. прийнято рішення N 1 від 08.01.2003 р. про застосування штрафних санкцій, донарахованих сум зборів за порушення законодавства про сплату збору, яким до Товариства застосовані штрафні санкції в розмірі 24 388,12 грн. на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону ( 2181-14 ), та рішення N 15 від 06.05.2003 р. про застосування штрафних санкцій за заниження податкового зобов'язання у великих, особливо великих розмірах у вигляді стягнення додаткової суми штрафу в розмірі 50 972 грн. на підставі п.п. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону.
Відповідно до положень Закону ( 2181-14 ) платник самостійно обчислює зобов'язання зі збору та несе відповідальність за правильне його обчислення. Застосування рішенням N 1 від 08.01.2003 р. штрафної санкції у сумі 24 388,12 грн., є правомірним, оскільки факт заниження податкового зобов'язання виявлено перевіркою, проведеною працівниками Управління. Збір до Пенсійного фонду України самостійно позивачем на час перевірки та у встановлені терміни в повному обсязі не сплачено. Відсутність податкового боргу по збору на обов'язкове державне пенсійне страхування станом від 05.06.2003 р. свідчить про сплату позивачем виявленої відповідачем недоїмки. Тому штраф, встановлений п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону, застосований рішенням N 1 від 08.01.2003 р. Управління та вирахуваний від суми недоплати відповідно до чинного законодавства.
Згідно п. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону ( 2181-14 ) якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків сплачує штраф у розмірі 50% від суми недоплати, але не менше 100 НМДГ.
Як встановлено апеляційним господарським судом, в акті перевірки від 30.12.2002 р. не зафіксовано і документально не підтверджено недооцінення об'єкту оподаткування, яким є збір до пенсійного фонду, що сплачується пропорційно до розміру виплаченої заробітної плати. Позивач в судових засіданнях пояснював, що причиною утворення простроченої заборгованості є видача зарплати товаром, а відсутність достатньої кількості обігових коштів призвела до утворення заборгованості по заробітній платі та несплаті податків під зарплату. Апеляційний господарський суд обґрунтовано вважав, що це не може розцінюватися як недооцінення об'єкту оподаткування, оскільки відповідно до ст. 5 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" ( 400/97-ВР ) збір на державне обов'язкове пенсійне страхування сплачується одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці. Крім того, як досліджено апеляційним господарським судом, в акті перевірки не зазначено, яким чином відповідачем визначено недооцінку об'єкту оподаткування. В матеріалах справи відсутні документи декларування "недооціненого" об'єкту оподаткування, тому цей акт не міг бути покладеним в основу рішення N 15 від 06.05.2003 р.
За таких обставин, апеляційний господарський суд правомірно скасував рішення місцевого господарського суду в частині визнання недійсним рішення N 1 від 08.01.2003 р. про нарахування штрафу в сумі 24 388,12 грн., а також обґрунтовано залишив його без змін в частині визнання недійсним рішення N 15 від 06.05.2003 р.
Викладене свідчить про те, що приймаючи постанову апеляційний господарський суд надав вірну юридичну оцінку обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Управління ПФУ в м. Коломиї залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.01.2004 р. у справі N А-5/71 залишити без змін.