СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 05.08.98
vd980805
(Витяг)
Вирішуючи питання про наявність у осіб, які вселились до наймача, права користування жилим приміщенням останнього, суд відповідно до статей 64, 65 ЖК України ( 5464-10 ) має з'ясувати, чи було для них це приміщення постійним місцем проживання, чи були вони членами сім'ї наймача і чи вели з ним спільне господарство, а також чи не було між ними й наймачем та членами його сім'ї угоди про порядок користування даним приміщенням
У січні 1997 р. О. звернулася в суд із позовом до Г.Г. і Г.О. про визнання прописки недійсною й виселення.
Позивачка зазначала, що в 1991 р. з метою догляду за нею в її трикімнатну квартиру була прописана відповідачка Г.Г. з двома дітьми. Оскільки оформленням прописки займалась остання, вона, О., не знала, що Г.Г. прописали на постійне проживання як онуку. В 1992 р. в квартиру був прописаний чоловік Г.Г. Посилаючись на те, що відповідачі не допомагають їй, заважають користуватися квартирою, О. просила визнати прописку недійсною та виселити їх із квартири без надання іншого жилого приміщення.
Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 березня 1997 р. в задоволенні позову було відмовлено.
Судова колегія в цивільних справах Верховного суду Автономної Республіки Крим ухвалою від 21 квітня 1997 р. рішення міського суду залишила без зміни і виключила з його резолютивної частини вказівку про відмову у визнанні прописки недійсною. Постановою президії цього суду від 19 грудня 1997 р. протест заступника прокурора Автономної Республіки Крим залишено без задоволення.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі судових рішень як таких, що не відповідають вимогам статей 15, 30, 62 ЦПК ( 1501-06 ). Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову про виселення Г-них, суд першої інстанції виходив із того, що вони були правомірно прописані в спірну квартиру. Однак із таким висновком погодитись не можна, оскільки суд на порушення вимог статей 15, 30 ЦПК ( 1501-06 ) не вжив передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи.
Відповідно до статей 64, 65 ЖК ( 5464-10 ) особи, що вселились у жиле приміщення як члени сім'ї наймача, постійно проживають разом із ним і ведуть із ним спільне господарство, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які з ним проживають, не було іншої угоди про порядок користування даним приміщенням.
На обгрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалась на те, що відповідачі не набули права на жиле приміщення і членами її сім'ї не були. Проте суд цих обставин не перевірив і не з'ясував, чи було це приміщення постійним місцем проживання відповідачів, чи вели вони з наймачем спільне господарство та чи не обумовлювався угодою між ними й позивачкою певний порядок користування жилим приміщенням.
Судова колегія в цивільних справах і президія Верховного суду Автономної Республіки Крим при розгляді справи на ці обставини уваги не звернули і рішення міського суду залишили без зміни. При цьому всупереч вимогам статей 319, 341 ЦПК ( 1503-06 ) суди касаційної та наглядної інстанцій зазначили, що відповідачі набули право на проживання в спірній квартирі як члени сім'ї наймача хоча ці обставини не були встановлені судом першої інстанції.
Оскільки судові рішення у справі постановлено з порушенням вимог статей 15, 30, 319, 341 ЦПК ( 1501-06, 1503-06 ), судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України скасувала їх і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 5 (15), 1999 р.