Крім того, у договорі "купівлі-продажу", всупереч приписам ст. 224 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), не зазначено, яка сторона є продавцем, яка - покупцем та не визначені їх зобов'язання за договором.
Даний договір не можна вважати договором купівлі-продажу, оскільки оплата проданого за цим договором майна не відбулася.
Правовий режим власності в Україні регулюється Законом України "Про власність" ( 697-12 ), зокрема, перехід права власності відбувається на основі цивільно-правових угод, а саме договорів купівлі-продажу, оформлених у відповідності з нормами Цивільного кодексу ( 1540-06 ).
В даному випадку договір "купівлі-продажу", (оформлений як додаток до іншого договору), не може бути правовстановлюючим документом, який би засвідчував набуття права власності на майно оскільки, по-перше договір купівлі-продажу не виконаний (юридичні дії за цим договором не здійснені), а договір про надання зворотної фінансової допомоги таким документом не є, по-друге договір має назву "купівлі-продажу", проте за змістом відповідає ознакам іншого цивільно-правового договору, а саме - застави.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про заставу" від 02.10.1992 р. N 2654-XII ( 2654-12 ) заставою може бути забезпечена дійсна вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, договір повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів.
Як встановлено апеляційним господарським судом ця вимога закону сторонами у справі не дотримана, у зв'язку з чим апеляційним судом правомірно зроблений висновок щодо відсутності забезпечення виконання зобов'язань таким видом як застава.
Твердження скаржника про порушення судом ст. 35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), згідно якої преюдиціальні факти не доводяться повторно при розгляді справи колегія суддів до уваги не приймає, з огляду на те, що у справі N 10/151 такі факти не встановлювалися, а була надана оцінка висновкам господарського суду щодо визначення правової природи договору купівлі-продажу від 19.12.2001 р.
Отже, судова колегія приходить до висновку про повноту дослідження апеляційною інстанцією всіх обставин справи та вірне застосування до них норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2004 р. зі справи N 30/439 залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємства "Супрекс" - без задоволення.