ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.08.2004 Справа N 17/20
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 04.11.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Божок В.С,
суддів: Савенко Г.В., Ходаківської І.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.11.2003
у справі господарського суду Дніпропетровської області
за позовом ТОВ з іноземними інвестиціями "Міжнародний концерн "Сіаль", м. Дніпропетровськ
до ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська
про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача:
Говоруха В.П. - дов. N 6 від 03.08.2004
Дибенко Р.Р. - дов. N 7 від 09.08.2004
від відповідача:
Прошакова М.В. - дов. N 17960/9/10/21 від 29.06.2004
Баршуніна Н.В. - дов. N 6565/9/10/21 від 23.03.2004
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 16.09.2003 господарського суду Дніпропетровської області позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 19.07.2002 за N 0000702308/0 про визначення податкового зобов'язання позивачу з податку на додану вартість в сумі 321224 грн. та фінансових санкцій в сумі 160162 грн.
Постановою від 13.11.2003 Дніпропетровського апеляційного господарського суду рішення від 16.09.2003 господарського суду Дніпропетровської області залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що вказані приміщення є вкладом, який повертається. Також відсутні підстави вважати дії позивача при визначені бази оподаткування такими, що порушують вимоги ст. 4.1, 4.9 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), тому що відбулася не ліквідація виробничного приміщення N 2 в розумінні ст. 4.9 зазначеного Закону, а продаж, як це передбачено ст. 1.4 цього ж Закону, за ціною, що визначена сторонами у відповідній угоді.
Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить її скасувати, посилаючись на те, що судами були порушені норми матеріального права, на яких базується оскаржувана постанова, а саме п. 1.4 ст. 1 та п. 4.9 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ). Господарськими судами не вірно застосовано до спірних правовідносин поняття (продажу) за ціною, що визначена сторонами у відповідній угоді.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Предметом даного спору є податкове повідомлення-рішення ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 19.07.2002 за N 0000702308/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання в сумі 481836 грн., з яких донараховано податок на додану вартість в сумі 321224 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 160612 грн. Підставою для донарахування податку на додану вартість визнано те, що позивачем, в порушення п. 4.9 Закону України "Про податок на додану вартість", до бази оподаткування податком на додану вартість, в квітні 2001 за результатами сумісної діяльності не включено суму балансової вартості ліквідованого виробничого приміщення N 2 у розмірі 1606120,14 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
Господарським судом встановлено, що 28.10.1994 позивач та інші юридичні особи, зокрема і орендне підприємство "Донбасенергобудпром" (правонаступником якого є АТЗТ "Донбасенергобудпром") уклали договір про сумісну діяльність N 142. Орендне підприємство "Донбасенергобудпром" передало в якості внеску майно, в тому числі, виробниче приміщення N 2. З моменту передачі виробничого приміщення N 2 дане майно є сумісною власністю всіх учасників договору N 142, як це передбачено ст. 432 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), чинного на момент укладання договору.
04.05.2000 АТЗТ "Донбасенергобудпром" звернулось до учасників договору про сумісну діяльність з заявою про вихід зі складу учасників та про повернення своєї долі вкладу. На зборах учасників спільної діяльності від 04.05.2000, затверджено порядок виходу зі складу учасників АТЗТ "Донбасенергобудпром" та затверджена сума частки яка підлягала поверненню. Зборами також передбачено, що учасник компенсує затрачену вартість на реконструкцію виробничого приміщення N 2 у сумі 381383,58 грн., в тому числі ПДВ 63563,96 грн.
09.04.2001 АТЗТ "Донбасенергобудпром", шляхом складання відповідного акту, прийняло майно, в тому числі і виробниче приміщення N 2.
Господарськими судами встановлено, що акт про ліквідацію основних засобів від 28.04.2001 не є підставою для визнання виробничого приміщення N 2 ліквідованим, оскільки в тексті самого акту зазначено, що вказане приміщення є вкладом, який повертається. В зв'язку з цим обґрунтованим є висновки господарських судів про відсутність підстав вважати дії позивача при визначені бази оподаткування такими, що порушують вимоги п.п. 4.1, 4.9 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), тому що відбулася не ліквідація виробничного приміщення N 2, в розумінні п. 4.9 ст. 4 зазначеного Закону, а продаж, як це передбачено п. 1. 4 ст. 1 цього ж Закону, за ціною, що визначена сторонами у відповідній угоді.
Також обґрунтованими є висновки господарських судів про те, що у відповідності до приписів п. 5.2.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) скарга позивача, з якою він звертався до ДПІ у Дніпропетровської області про скасування рішення-повідомлення ДПІ від 19.06.2002, вважається задоволеною, оскільки рішення керівника контролюючого органу стосовно продовження терміну розгляду скарги направлено на адресу ТОВ "Сіаль" 19.09.2002, в той час, як цей строк закінчився 11.09.2002.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 13.11.2003 Дніпропетровського апеляційного господарського суду зі справи N 17/20 залишити без змін.