Крім того, частина 7 цієї статті передбачає, що у разі наявності зауважень до подання про звільнення судді, які потребують додаткової перевірки органом, що вніс таке подання, голосування щодо звільнення судді не проводиться. Повторний розгляд такого подання здійснюється лише за умови перевірки органом, що вніс подання, обставин, щодо яких висловлено зауваження, і повідомлення цим органом про результати такої перевірки та невідкликання внесеного подання.
Аналіз вищезазначених положень дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про задоволення подання Вищої ради юстиції про звільнення судді, Верховна Рада України здійснює ряд функцій, спрямованих на встановлення обставин у справі, та має право направляти таке подання до Вищої ради юстиції в разі, якщо в процесі його обговорення виникнуть зауваження, що потребуватимуть додаткової перевірки.
Наведене вище спростовує твердження відповідача, що повноваження Верховної Ради України, які стосуються вирішення питання про звільнення судді з посади, носять суто формальний характер та не впливають на встановлення об'єктивності та правомірності такого звільнення.
31. Європейський суд з прав людини у рішенні від 27.05.2013 року по справі "Олександр Волков проти України" (Заява № 21722/11) у пункті 87 зазначив, що трудові спори між державними службовцями та державою можуть бути поза межами цивільного аспекту статті 6 Конвенції за умови виконання двох сукупних умов. По-перше, держава у своєму законодавстві повинна чітко виключити можливість доступу до суду для відповідних посад або категорій працівників, про яких йдеться. По-друге, таке виключення повинно бути виправдане об'єктивними підставами в інтересах держави (див. рішення у справі "Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії" (Vilho Eskelinen and Others v. Finland) [ВП], заява № 63235/00, п. 62, ECHR 2007-IV)".
Пунктом 88 даного рішення встановлено, що у контексті першої умови Судові ніщо не заважає назвати "судом" конкретний національний орган, який не входить до судової системи, для цілей встановлення його відповідності критеріям, викладеним у справі "Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії". Адміністративний або парламентський орган може вважатися "судом" у матеріально-правовому значені цього терміну, що призведе до можливості застосування статті 6 Конвенції до спорів державних службовців (див. рішення у справах "Аргіру ті інші проти Греції" (Argyrou and Others v. Greece), заява № 10468/04, п. 24, від 15 січня 2009 року, та "Савіно та інші проти Італії" (Savino and Others v. Italy), заяви №№ 17214/05, 20329/05 та 42113/04, пп. 72-75, від 28 квітня 2009 року). Проте висновок щодо застосовності статті 6 Конвенції не перешкоджає розгляду питання дотримання процесуальних гарантій у такому провадженні (див. вищезазначене рішення у справі "Савіно та інші проти Італії" (Savino and Others v. Italy), п. 72)".
Відповідно до пункту 90 цього рішення, Судом встановлено, що, вирішуючи справу заявника та виносячи обов'язкове для виконання рішення, ВРЮ, парламентський комітет та пленарне засідання парламенту разом виконували функцію суду.
У пункті 143 зазначено, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі ""Дія-97" проти України" (Diya 97 v. Ukraine), заява № 19164/04, п. 47, з подальшими посиланнями). Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для звільнення заявника з посади, включаючи процес ухвалення рішення на пленарному засіданні парламенту.
32. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем, всупереч вимогам пунктів 1, 3, 9 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України , порушено порядок прийняття оскаржуваної постанови про звільнення ОСОБА_4 з посади судді, визначений статтею 216 - 1 Регламенту Верховної Ради, що саме по собі виключає можливість визнання такого рішення правомірним.
33. Доводи позивача щодо порушення відповідачем процедури голосування народними депутатами суд відхиляє з огляду на відсутність достатніх доказів, які у своїй сукупності дали б змогу дійти беззаперечного висновку про наявність таких порушень.
34. Разом з тим, колегія суддів вважає помилковими висновки суду попередньої інстанції про те, що проект постанови Верховної Ради України про звільнення позивача є відкликаним відповідно до статті 105 Регламенту Верховної Ради, оскільки був поданий 16.12.2015 року тодішнім Головою Верховної Ради України, народним депутатом ОСОБА_6, повноваження якого були припинені 14.06.2016 року з огляду на наступне.
Аналіз положень пункту 1 частини п'ятої, пунктів 1 і 2 частини шостої статті 89, частини другої статті 105 Регламенту Верховної Ради свідчить, норма частини другої статті 105 Регламенту Верховної Ради України щодо підстави, за якої законопроект вважається відкликаним, не поширюється на проект постанови про звільнення судді, оскільки така постанова не містить положення нормативного характеру, є правовим актом індивідуальної дії, який породжує права й обов'язки тільки для визначеного цим актом суб'єкта, якому його адресовано.
35. Зважаючи на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваної постанови Верховної Ради України від 29.09.2016 року № 1615-VIII про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Святошинського районного суду м. Києва відповідачем не дотримано критеріїв, визначених частиною 2 статті 2 КАС України для рішень суб'єктів владних повноважень, а тому така постанова не може вважатись законною та підлягає скасуванню.
36. За правилами статті 244 КАС України Суд відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.
37. З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірними висновки Вищого адміністративного суду України, викладені в постанові від 07.06.2017 року про наявність підстав для задоволення позову .
38. З огляду на результат судового розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
39. Керуючись пунктом 1 частини першої Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (зі змінами, внесеними Закон № 2147-VIII), статтями 2, 18, 99, 100, 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до внесення змін Законом № 2147-VIII), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
постановив:
1. У задоволенні заяви Верховної Ради України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 07.06.2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Верховної Ради України, третя особа - Вища рада правосуддя, про визнання незаконною та скасування постанови - відмовити.
2. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий
Т.Г. Стрелець
Судді
О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх