Відповідно до ст. 4 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, в тому числі здавати його в оренду.
За таких обставин, апеляційний суд підставно прийшов до висновку, що розпорядження глави міської управи Ужгородської міської ради народних депутатів від 08.02.1993 року N 40 "Про передачу в оренду приміщень", а саме ч. 2 п. 5 цього розпорядження прийнята в межах її компетенції, визначеної законами України, зокрема Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ).
Щодо позовних вимог про визнання недійсним п. 8.1 розпорядження міської управи Ужгородської міської ради народних депутатів за N 56 від 01.09.1992 року, то суд, як першої інстанції так і апеляційної правомірно дійшли висновку про те, що провадження в цій частині позовних вимог слід припинити, з огляду на припинення дії цього акту внаслідок прийняття іншого акту, а саме розпорядження представника Президента України в Закарпатській області від 15.09.1992 року N 297 "Про культові споруди в області", яким урегульовано ті ж самі суспільні відносини. Зазначене свідчить про повноту встановлення обставин справи та вірне застосування до них норм матеріального та процесуального права і спростовує доводи касаційної скарги.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.12.2003 р. у справі N 13/169 залишити без зміни, а касаційну скаргу Релігійної громади методистської церкви м. Ужгорода - без задоволення.