ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.09.2004 Справа N 17/251
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.11.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Усенко Є.А.
суддів: Глос О.І., Бакуліної С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у м. Рівне
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2004
у справі N 17/251 господарського суду Рівненської області
за позовом ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів"
до ДПІ у м. Рівне
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Майса В.В., Максименко О.В.
від відповідача: Омельченко А.В.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Рівненської області від 04.02.2004 у справі N 17/251 (суддя Петухов М.Г.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2004 (судді Бобеляк О.М., Дубник О.П., Орищин Г.В.) позов задоволено: податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівне від 12.03.2003 N 0000492640/0/26-2 та від 08.05.2003 N 0000492640/1/26-2/108 визнано недійсними. Стягнуто з ДПІ у м. Рівне на користь позивача 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Судові рішення мотивовані відсутністю порушень позивачем вимог п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 N 2181-III ( 2181-14 ).
У касаційній скарзі ДПІ у м. Рівне просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2004 та рішення господарського суду Рівненської області від 04.02.2004 у справі N 17/251, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) та ст.ст. 43, 105 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).
Заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПІ у м. Рівне було проведено позапланову документальну перевірку підприємства-позивача з питання виконання вимог ст.ст. 6, 8, 10, 11 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), за наслідками якої складено акт перевірки від 06.03.2003 N 25/д/26-2/118-13, яким встановлено факт самостійного відчуження позивачем активів (жовтень 2001 р. - листопад 2002 р.), які перебували у податковій заставі, без попередньої згоди ДПІ у м. Рівне на загальну суму 1042194,96 грн., що є порушенням вимог п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ).
На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у м. Рівне були прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.03.2003 N 000049264000/26-2, яким до позивача відповідно до п.п. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) застосовано штрафні санкції у сумі 326974,05 грн. за відчуження активів, які перебували у податковій заставі, без попередньої згоди ДПІ у м. Рівне.
Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до ДПІ у м. Рівне. За наслідками адміністративного оскарження ДПІ у м. Рівне прийнято податкове повідомлення-рішення 08.05.2003 N 0000492640/1/26-2/108, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по сплаті штрафних санкцій у сумі 326974,05 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що: по-перше, позивач відчужував іншим особам майно, що використовувалось ним у підприємницькій діяльності (товари, готову продукцію, запасні частини, відчуження яких не потребує згоди органів державної податкової служби), по-друге, факт відсутності порушення позивачем вимог п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) при відчуженні активів позивача встановлено рішенням господарського суду Рівненської області від 21.05.2003 у справі 17/180; по-третє, постановою про закриття кримінальної справи N 82/347-13 від 25.12.2003 також встановлено відсутність порушень позивачем норм Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" при відчужені активів.
Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що грунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) з огляду на наступне.
В порушення вимог вищевказаної норми Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) господарські суди попередніх інстанцій неповно з'ясували фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, не дали оцінки всім доказам у справі.
Так, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій не було надано будь-якої оцінки доводам відповідача (викладеним у відзиві на позов (а.с. 25) та у апеляційній скарзі (а.с. 72) про те, що в акті перевірки від 06.03.2003 N 25/д/26-2/118-13 було встановлено і факти відчуження підприємством позивача майна без згоди ДПІ у м. Рівне шляхом проведення товарно-обмінних операцій (в рахунок погашення заборгованості перед кредиторами і по заробітній платі).
Відповідно до підпункту "а" п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом: купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за їх звичайними цінами.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій не надано оцінки і доводам відповідача про те, що вищезазначена норма Закону ( 2181-14 ) передбачає можливість відчуження без письмового узгодження з податковим органом готової продукції, товарів, товарних запасів, робіт та послуг за кошти за їх звичайними цінами.
Таким чином, господарськими судами не надано оцінки встановленим відповідачем в акті перевірки від 06.03.2003 N 25/д/26-2/118-13 фактам відчуження майна без згоди ДПІ у м. Рівне шляхом товарно-обмінних (бартерних) операцій, не встановлено суму такого відчуження тощо.
Що стосується посилання господарських судів на встановлення рішенням господарського суду Рівненської області від 21.05.2003 у справі N 17/180 факту відсутності порушень позивачем п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), то слід зазначити, що у вищезазначеному рішенні надано лише правову оцінку норми Закону (п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"), що не є встановленням фактів у розумінні ст. 35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).
Вищенаведене свідчить про те, що місцевим та апеляційним господарськими судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно і повно перевірити всі обставини справи, доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, проаналізувати їх та інші докази, що містяться у матеріалах справи, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір відповідно до вимог закону.
В процесі розгляду справи слід усунути порушення норм матеріального та процесуального законодавства.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Рівне задовольнити.
Скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2004 та рішення господарського суду Рівненської області від 04.02.2004 у справі N 17/251, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.