ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.03.2005 Справа N 11/91
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 12.05.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Т. Дроботової - головуючого, Н. Волковицької, Т. Гоголь, за участю представників: Позивача - Гудзенко Я.О., дов. від 02.09.2004 р., Сомової В.Б., дов. від 15.09.2004 р., Відповідачів - Басалаєвої А.В., дов. від 08.12.2004 р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва на постанову від 06.12.2004 року Київського апеляційного господарського суду у справі N 11/91 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Газ" до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень N 332316/0 та N 342316/0 від 09.08.2004 року, ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Вищого господарського суду України від 8 лютого 2005 року у справі N 11/91 господарського суду міста Києва касаційна скарга державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва на постанову від 06.12.2004 року Київського апеляційного господарського суду у зазначеній справі прийнята до провадження колегією суддів у складі головуючого - Т. Дроботової, суддів - Н. Волковицької, Г. Фролової.
Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 22.03.2005 р. склад колегії суддів замінено та призначено колегію у складі головуючого - Т. Дроботової, суддів - Н. Волковицької, Т. Гоголь.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Газ" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення N 332316/0 від 09.08.2004 року, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість в сумі 641611,00 грн., та N 342316/0 від 09.08.2004 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 16504602 грн., в тому числі 12235695 грн. - основний платіж та 4268907,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції, прийнятих на підставі акта про результати документальної перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість за квітень, травень 20004 року N 28/1/2316 від 09.08.2004 року.
В акті перевірки встановлені порушення підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), оскільки товариством безпідставно віднесена до податкового кредиту сума 12224755,00 грн. за квітень 2004 року та сума 652551,00 грн. за травень 2004 року у зв'язку з відсутністю підстав для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту у позивача, оскільки в періоді, в якому були виписані податкові накладні, була перерахована лише попередня оплата, а товар поставлений не був.
Рішенням господарського суду міста Києва від 29.09.2004 - 19.10.2004 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі, шляхом визнання недійсними податкових повідомлень-рішень N 332316/0 та N 342316/0 від 09.08.2004 року.
Мотивуючи рішення, суд зазначив, що сума податкового кредиту позивача сформована на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від продавців. Наявність вказаних податкових накладних у позивача, а також право продавців видати позивачу податкові накладні відповідачем в акті перевірки під сумнів не ставляться.
Крім того, правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту в квітні 2004 року 12224755,00 грн., травні 2004 року 652551,00 грн., підтверджується висновком спеціалістів - економістів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз N 5378 від 14.09.2004 року, копію якого за клопотанням позивача приєднано до матеріалів справи як письмовий доказ.
За апеляційною скаргою державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Київський апеляційний господарський суд постановою від 06.12.2004 року рішення господарського суду міста Києва залишив без змін з тих же підстав.
Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи касаційну скаргу доводами про невірне застосування норм матеріального права.
Скаржник в касаційній скарзі зазначає, що судами невірно застосовані підпункт 7.5 статті 7 та підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), оскільки в звітному періоді було перераховано тільки попередню оплату, а поставки товару не відбулось.
Крім того, ДПІ зазначає, що з урахуванням приписів статті 712 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) податкова накладна повинна бути виписана лише після переходу права власності на товар, а відтоді судами дана неправильна оцінка цим податковим накладним.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та присутнього в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно статті 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), касаційна інстанція рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи, спір виник з приводу включення до податкового кредиту за квітень та травень 2004 року сум сплаченого податку на додану вартість у складі передплати за товар.
Відповідно до пункту 7.4.1 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Отже, аналіз наведеної норми свідчить, що Закон України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) право на податковий кредит пов'язує зі сплатою сум податків.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно пункту 7.5.1 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору N Г-03 від 06.04.2004 року позивачем були перераховані на поточний рахунок ТОВ "Едванс" грошові кошти в сумі 73348532,26 грн., в тому числі податок на додану вартість - 12224775,40 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень, наявних в матеріалах справи /а.с. 61-71/, а ТОВ "Едванс" в свою чергу надав позивачу податкові накладні N 84-91 /а.с. 46-53/ на цю суму, які були включені позивачем до податкового кредиту за квітень 2004 року.
Судами також встановлено, що між позивачем та ЗАТ "Корпорація Енерготрансінтез" було укладено договір N М/1-108 від 22.02.2004 року, відповідно до якого ЗАТ "Корпорація Енерготрансінтез" продає, а позивач купує металевий корд та металопродукцію.
Згідно умов цього договору позивач постійно отримує товар на умовах передплати за узгодженим графіком. Так, у травні 2004 року позивач отримав товару на суму 1868156,00 грн., в тому числі податок на додану вартість згідно з видатковими накладними /а.с. 26-34/, а перерахував на поточний рахунок ЗАТ "Корпорація Енерготрансінтез" грошові кошти в сумі 6080000,00 грн., в тому числі ПДВ про що свідчать платіжні доручення, копії яких є в матеріалах справи /а.с. 56-60/. При цьому 296539,07 грн. сплачено позивачем в рахунок погашення кредиторської заборгованості перед ЗАТ "Корпорація Енерготрансінтез" станом на 01.05.2004 року.
На решту оплати в сумі 5783460,93 грн. в травні 2004 року позивачем від ЗАТ "Корпорація Енерготрансінтез" отримано податкові накладні /а.с. 94-99, 44-45/ з урахуванням податку на додану вартість в розмірі 963910,07 грн. та включено до податкового кредиту за травень 2004 року.
Згідно підпункту 7.2.3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкове зобов'язання згідно пункту 1.6 цього Закону визначене як загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному періоді.
Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) згідно пункту 7.3 цього Закону ( 168/97-ВР ) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
За таких обставин касаційна інстанція вважає, що господарські суди дійшли вірного висновку про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень N 332316/0 та N 342316/0 від 09.08.2004 року, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість та зменшено суму бюджетного відшкодування.
Заперечення відповідача стосовно оцінки доказів колегія не приймає до уваги, оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином посилання відповідача на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального права при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду міста Києва та постанови Київського апеляційного господарського суду колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2004 - 19.10.2004 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2004 року у справі N 11/91 господарського суду міста Києва залишити без змін, а касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва - без задоволення.