ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.2004 N 2/215
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 03.11.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Т.Дроботової - головуючого, Н.Волковицької і Г.Фролової за участю представників: позивача Г. - дов. від 15.08.2003, Я. - дов. від 15.08.2003, М. - дов. від 15.08.2003, відповідача Б. - дов. від 08.01.2004, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову від 09.03.2004 Львівського апеляційного господарського суду у справі N 2/215 господарського суду Рівненської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіменс Гарбо" до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Рівне N 00009/0/23-509 від 20.02.2003, N 00009/1/23-509 від 19.03.2003, N 00009/2/23-509 від 20.02.2003, N 00009/3/23-509 від 18.07.2003 ВСТАНОВИВ:
ТОВ "Сіменс Гарбо" до господарського суду Рівненської області заявлений позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Рівне N 00009/0/23-509 від 20.02.2003, N 00009/1/23-509 від 19.03.2003, N 00009/2/23-509 від 20.02.2003, N 00009/3/23-509 від 18.07.2003, якими до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 38498 грн. на підставі Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" ( 15-93 ).
Підставою прийняття оспорюваних повідомлень-рішень став акт від 18.02.2003 про результати перевірки ТОВ "Сіменс Гарбо" з питань дотримання вимог валютного законодавства при виконанні контракту N 2 з фірмою "Hans Epp Im @ Expоrt: Handel e.K." (Німеччина), в якому зафіксовано порушення товариством вимог згаданого декрету шляхом здійснення розрахунків з нерезидентом в іноземній валюті не через уповноважений банк.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 24.12.2003 (суддя Савченко Г.І.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі шляхом визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Рівне N 00009/0/23-509 від 20.02.2003, N 00009/1/23-509 від 19.03.2003, N 00009/2/23-509 від 20.02.2003, N 00009/3/23-509 від 18.07.2003.
Рішення суду мотивоване відсутністю порушень позивачем статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ), оскільки всі суми валютної виручки, що належать позивачу, нерезидент - контрагент за договором комісії перерахував повністю відповідно до умов договору комісії від 06.03.2002. Ті суми коштів, які комісіонер утримав при продажу товару комітента, не є виручкою останнього і не належать йому, оскільки є комісійною винагородою, що передбачено договором, а також статтею 408 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).
За апеляційною скаргою ДПІ у м. Рівне Львівський апеляційний господарський суд (судді Бонк Т.Б. - головуючий, Юркевич М.В., Городечна М.І.), переглянувши рішення у справі в апеляційному порядку, постановою від 09.03.2004 залишив його без змін з тих же підстав, зазначивши, крім того, про відсутність законодавчих підстав для застосування процедури направлення податкового повідомлення-рішення у відповідності з Законом України "Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), оскільки, на думку апеляційної інстанції, передбачені Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" ( 15-93 ) штрафні санкції не є податком або обов'язковим платежем.
ДПІ у м. Рівне подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій не погоджується з прийнятими у справі судовими актами, просить їх скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування господарськими судами норм матеріального права.
Зокрема, у касаційній скарзі заявник зазначає, що судами помилково до спірних правовідносин були застосовані норми Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), оскільки відповідно до статті 3 кодексу відносини по зовнішній торгівлі та інших видах зовнішньоекономічної діяльності визначаються спеціальним законодавством, зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" ( 15-93 ), статтею 7 якого передбачено, що у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.
Також у касаційній скарзі йдеться про неправильне застосування судами Закону України "Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) та Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" ( 15-93 ), у зв'язку з чим, суди, на думку заявника, дійшли помилкового висновку, що штраф за порушення резидентом порядку валютних операцій не відноситься до категорії податкового зобов'язання чи податкового боргу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, між ТОВ "Сіменс Гарбо" та фірмою "Hans Epp Im @ Export: Handel e.K." укладено договор комісії N 2 від 06.03.2002.
За умовами договору ТОВ "Сіменс Гарбо" виступив комітентом, а фірма "Наns Ерр Іm @ Ехрогt: Наndel e.К." - комісіонером. При цьому, комісіонер зобов'язався за дорученням комітента здійснити в інтересах останнього від свого імені угоди з продажу бруківки базальтової, бруківки гранітної, виробів з граніту та базальту, гранітних та базальтових блоків.
За виконання доручення комітент сплачує комісіонеру винагороду у розмірі 12% від суми товару, проданого покупцю. Грошові кошти за продаж продукції комітента надходять на розрахунковий рахунок комісіонера від покупця. Згідно з підпунктом 6.1 пункту 6 договору винагорода комісіонеру виплачується шляхом утримання належних останньому сум із грошових коштів, перерахованих покупцем комісіонеру за продаж продукції комітента. Підставою для отримання винагороди комісіонером є отримання ним коштів від покупців та акт погодження виконаних робіт (підпункт 5.3 пункту 5 договору).
Господарськими судами також встановлено та не заперечується відповідачем, що згідно довідок банку виручка за зазначеним договором надійшла з 03.04.2002 по 23.01.2003 на загальну суму 50230 євро. через уповноважений банк. Сума в 7351,92 євро на валютний рахунок товариства не надійшла, визначена останнім як комісійна винагорода комісіонера, про що складено акти погодження виконаних оплачених робіт.
Перевіряючи правильність здійснення ТОВ "Сіменс Гарбо" розрахунків в іноземній валюті, ДПІ у м. Рівне дійшла висновку про порушення товариством статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" ( 15-93 ).
Відповідно до згаданої норми в розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки. За порушення резидентами порядку розрахунків до них застосовуються штрафні санкції, встановлені пунктом 2 статті 16 цього Декрету ( 15-93 ).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується.
Частинами 4, 5 статті 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) встановлено, що суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним тільки у судовому порядку. Водночас статтею 14 цього ж Закону всім суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності надано право самостійно визначати форму розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.
Проведення операції по утриманню належної комісіонеру винагороди з сум, що надійшли до нього за рахунок комітента після виконання доручення останнього згідно з договором комісії передбачено статтею 408 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).
Враховуючи, що умовами контрактів передбачено проведення розрахунків між позивачем та комісіонером з виплатою останньому 12% комісійної винагороди (яка утримується самим комісіонером з грошових коштів, перерахованих покупцем за продаж продукції комітента), тобто умовами контрактів не передбачено повернення на валютний рахунок позивача в уповноваженому банку комісійної винагороди, касаційна інстанція визнає правомірним висновок господарського суду першої та апеляційної інстанції про відсутність порушень встановленого законом порядку проведення розрахунків за зовнішньоекономічним договорам комісії, а відповідно - і підстав застосування штрафних санкцій оспорюваним рішення ДПІ.
Разом з тим касаційна інстанція вважає за необхідне визнати правомірними викладені в касаційній скарзі доводи відповідача про помилковість висновку Львівського апеляційного господарського суду щодо нерозповсюдження вимог Закону України "Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) на штрафні санкції, встановлені Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" ( 15-93 ), оскільки такий висновок суду спростовується преамбулою згаданого закону, відповідно до якої цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Наведене не спростовує викладені в даній постанові висновки щодо невідповідності оспорюваних повідомлень-рішень ДПІ у м. Рівне вимогам чинного законодавства, а тому рішення та постанова у справі, якими воно визнане недійсним, відповідають нормам матеріального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, 111-11 Господарського процесуального права України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, ПОСТАНОВИВ:
Рішення від 24.12.2003 господарського суду Рівненської області та постанову від 09.03.2004 Львівського апеляційного господарського суду у справі N 2/215 господарського суду Рівненської області залишити без змін, а касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне - без задоволення.