ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.05.2004 Справа N 23/179-03-5391
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28.10.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Кривди Д.С.
суддів Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Швець О.В.
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.12.2003 р.
у справі N 23/179-03-5391 Господарського суду Одеської області
за позовом Державної податкової інспекції у Біляївському районі
до СГ ТОВ "Ірен-Агронатурпродукт"
до СП "Ірен"
про визнання недійсними договорів,
ВСТАНОВИВ:
Державною податковою інспекцією у Біляївському районі подано позов, в якому вона просить: визнати недійсними з підстав, передбачених ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ), договори N 76-а від 25.11.2002 р. та N 88 від 26.12.2002 р., які укладені між СП "Ірен" та СГ ТОВ "Ірен-Агронатурпродукт" та стягнути з СП "Ірен" на користь держави 20500 грн., одержаних за договорами N 88 від 26.12.2002 р. та N 76-а від 25.11.2002 р. і стягнути з СГ ТОВ "Ірен-Агронатурпродукт" на користь держави одержане за вищезгаданими угодами на загальну суму 4498219,2 грн. та все належне до відшкодування на суму 4477719 грн. за даними угодами.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.09.2003 р. (суддя С.В. Владимиренко), яке постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.12.2003 р. (судді Л.І. Бандура, Л.В. Поліщук, В.Б. Туренко) залишене без змін, в позові відмовлено.
Не погодившись з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.12.2003 р., Державна податкова інспекція у Біляївському районі просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Свою вимогу Державна податкова інспекція у Біляївському районі мотивує тим, що апеляційним господарським судом порушено ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ).
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши заперечення представника СГ ТОВ "Ірен-Агронатурпродукт", який з'явися в господарське засідання суду касаційної інстанції, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Державної податкової інспекції у Біляївському районі задоволенню не підлягає.
Згідно ст. 224 ЦК УРСР ( 1540-06 ) за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Отже, даною правовою нормою встановлено, що за договором купівлі-продажу продавець та покупець набувають права та обов'язки, зазначені цією правовою нормою.
Господарським судом встановлено, що 25.11.2002 р. відповідачі: СП "Ірен" та СГ ТОВ "Ірен-Агронатурпродукт" уклали договір N 76-а, згідно якого СП "Ірен" зобов'язалось передати у власність СГ ТОВ "Ірен-Агронатурпродукт" мости діодні мікромодульні у кількості 35000 шт. на суму 298200 грн., у тому числі податок на додану вартість 49700 грн., а 26.12.2002 р. відповідачами укладено договір N 88, за яким СП "Ірен" зобов'язалось передати у власність СГ ТОВ "Ірен-Агронатурпродукт" мости діодні мікромодульні у кількості 492960 шт. на суму 4200019,20 грн., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 700003,20 грн. Отже, відповідачами укладено договори купівлі-продажу, за якими власник майна - СП "Ірен" зобов'язалось передати у власність СГ ТОВ "Ірен-Агронатурпродукт" мости діодні мікромодульні, а СГ ТОВ "Ірен-Агронатурпродукт" зобов'язалось сплатити за мости діодні мікромодульні відповідну грошову суму.
Правила щодо здійснення права власності встановлені ст. 4 Закону України "Про власність" ( 697-12 ), згідно ч. 1 якої власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Таким чином, імперативом даної правової норми, встановлено право власника здійснювати право власності на свій розсуд, отже цьому праву кореспондує обов'язок не втручання у здійснення права власника щодо його майна.
Проте, позивачем подано позов про визнання вищезгаданих угод купівлі-продажу, недійсними з підстав передбачених ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ), оскільки, на його погляд, відповідачами порушено інтереси держави та суспільства. В касаційній скарзі позивач доводить, що умисел сторін він вбачає у тому, що покупець за договором купівлі-продажу, СГ ТОВ "Іренагронатурпродукт", не сплатило вартості майна, а продавець - СП "Ірен" не прийняло заходів щодо стягнення заборгованості.
Згідно ст. 232 ЦК УРСР ( 1540-06 ), на приписи якої позивач не звернув уваги, якщо покупець на порушення договору відмовиться прийняти куплену річ або заплатити за неї встановлену ціну, продавець вправі вимагати прийняття речі покупцем і оплати ціни, а також відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, з своєї сторони, відмовитись від договору і вимагати відшкодування збитків. Таким чином, як випливає з приписів даної правової норми, у випадку несплати покупцем встановленої ціни за продану річ у продавця виникає право, а не обов'язок вимагати її оплати.
Згідно ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ). Як випливає з ст. 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" завданнями органів державної податкової служби, зокрема, є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством. Отже, як випливає з вищенаведеної правової норми, завданням податкової служби, яка є державним органом, є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства.
Згідно ст. 13 Конституції України ( 254к/96-ВР ) Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.
Частиною 4 ст. 4 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) встановлено, що держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності. Отже, Законом України "Про власність" заборонено втручання державних органів у господарську діяльність суб'єктів права власності.
Проте, як вже зазначалось, позивачем подано позов щодо визнання угод купівлі-продажу, які укладені між відповідачами, недійсним, із чого випливає, що позивач втручається у господарську діяльність відповідачів, чим порушує ст.ст. 13, 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ), ст. 4 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) ст. 232 ЦК УРСР ( 1540-06 ).
Згідно ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Оскільки, відповідно до Закону України "Про власність" ( 697-12 ) суб'єкт права власності здійснює це право власності на свій розсуд, то стягнення заборгованості за договорами купівлі продажу це є право власника цього майна, а не його обов'язком, отже не стягнення заборгованості порушенням інтересів держави не є.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Оскільки апеляційним господарським судом норми матеріального права, зокрема ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) порушено не було, то підстави для скасування прийнятої ним постанови відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.12.2003 р. у справі N 23/179-03-5391 - без змін.