Спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ), Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ), Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) та Цивільним кодексом ( 1540-06 ) не забороняється припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги за зовнішньоекономічними договорами.
Посилання судів на неможливість застосування інших форм розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності не грунтується на вимогах чинного законодавства.
Так, Інструкцією НБУ "Про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями" ( z0338-99 ) (п. 2.5), передбачено, що в разі зміни умов договору, що перебуває у банку на контролі, внаслідок чого виконання нерезидентом зобов'язань за експортною операцією резидента повністю здійснюється шляхом поставки товару, після отримання банком від резидента копії документа, згідно з яким внесені зміни до цього договору, банк знімає цю експортну операцію з контролю.
Тобто, дана норма дозволяє виконання зобов'язання за зовнішньоекономічними договорами не тільки у грошовій формі, а й іншим способом, зокрема, шляхом поставки товару.
Як видно зі змісту Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ), предметом його регулювання є лише випадки застосування грошової форми розрахунків у відносинах, що виникають між резидентами та нерезидентами у зовнішньоекономічній діяльності.
Так, режим, строки здійснення товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності, відповідальність за порушення режиму та строків, повноваження і функції державних органів під час здійснення контролю за проведенням таких операцій встановлює інший закон - Закон України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" ( 351-14 ).
На підставі вищезазначеного можна зробити висновок, що припинення дебіторської та кредиторської заборгованості між резидентом та нерезидентом шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги не суперечить чинному законодавству України.
Таким чином, постанова Вищого господарського суду України та постанова апеляційного суду по справі, в яких зазначено, що відповідальність за Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) наступає незалежно від обраного сторонами порядку проведення розрахунків, в тому числі і основаних на заліку взаємної заборгованості резидента і нерезидента, винесені з порушенням вимог чинного законодавства.
Разом з тим, не можна погодитися й з висновком суду першої інстанції стосовно розміру неправомірно нарахованих відповідачем штрафних санкцій за порушення строків декларування валютних цінностей. Рішення суду в цій частині не відповідає вимогам закону, є необгрунтованим.
Порушення вимог матеріального права, допущені судом при розгляді справи, є підставою для скасування винесених судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та вирішити спір з дотриманням вимог закону.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111-11 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), судова палата ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу АТЗТ "СІВВА-ОІЛ" задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 15 жовтня 2002 р. ( v2542600-02 ), постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 - 17.07.2002 р. та рішення господарського суду АР Крим від 19.03. - 22.04.2002 р. ( v2542805-02 ) скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.