ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
15.04.2003
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПА у м. Києві на постанову Вищого господарського суду України від 14 - 21 листопада 2002 року у справі за позовом ТОВ "Д" до ДПА у м. Києві про визнання недійсним рішення, встановив:
У березні 2002 року ТОВ "Д" звернулося до суду з позовом про визнання недійсним рішення ДПА у м. Києві від 22 лютого 2002 року N 111/10/22-307, яким залишено без задоволення скаргу позивача на рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 15 листопада 2001 року N 2097/22-507-30263943/23969 про застосування до товариства штрафних санкцій у розмірі 8874033,85 грн.
В обгрунтування вимог позивач посилався на те, що оспорюване рішення прийнято після закінчення встановленого для цього законом строку. Рішення ж відповідача про продовження строків розгляду скарги не було надіслано до закінчення двадцятиденного строку, а отже, виходячи з положень підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків.
У ході розгляду справи позивач доповнив свої вимоги: він просив також відшкодувати витрати з оплати послуг адвоката у сумі 10 тис. грн. за рахунок відповідача.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що рішення про продовження строків розгляду скарги було надіслано позивачу у передбачений законом строк.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11 квітня 2002 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 серпня 2002 року, позов задоволено.
Постановою Вищого господарського суду України від 14-21 листопада 2002 року зазначені судові рішення залишено без змін.
6 лютого 2003 року Верховним Судом України порушено провадження за касаційною скаргою ДПА у м. Києві, у якій ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 14-21 листопада 2002 року та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В обгрунтування скарги зроблено посилання на неправильне застосування норм матеріального права, різне застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Як було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 15 листопада 2001 року ДПІ у Печерському районі м. Києва було прийнято рішення про стягнення з ТОВ "Д" 8874033,85 грн. штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог валютного законодавства при проведенні розрахунків за договорами з нерезидентами (частина 4 статті 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) та виписане податкове повідомлення про сплату товариством цієї суми штрафу.
Не погоджуючись із законністю згаданих актів, товариство звернулось із скаргою до ДПІ у Печерському районі м. Києва. Рішенням останньої від 19 грудня 2001 року скаргу відхилено.
28 грудня 2001 року ТОВ "Д" подало скаргу до ДПА у м. Києві, якою 16 січня 2002 року прийнято рішення про продовження строку розгляду скарги до 25 лютого 2002 року, а рішенням від 22 лютого 2002 року визнано скаргу необгрунтованою.
Суди, вирішуючи спір, дійшли висновку, що рішення про продовження строку розгляду скарги було відправлено товариству з порушенням двадцятиденного строку, встановленого у підпункті 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), а отже, скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків.
Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону ( 2181-14 ) податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених у підпункті 5.2.2 пункту 5.2.
У підпункті 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону ( 2181-14 ) встановлено, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов'язаний прийняти мотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги - до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього.
З урахуванням положень пункту 16.2 статті 16 цього Закону ( 2181-14 ) керівник відповідного контролюючого органу (або його заступник) може прийняти рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені в абзаці 1 цього підпункту, але не більше шістдесяти календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення двадцятиденного строку, визначеного в абзаці 1 цього підпункту.
Якщо мотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку, зазначеного в абзаці 1 цього підпункту.
Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішення ДПА про продовження строку розгляду скарги до 25 лютого 2002 року було відправлено товариству 23 січня 2002 року з порушенням двадцятиденного строку, встановленого у підпункті 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 згаданого Закону ( 2181-14 ), який закінчився 17 січня 2002 року, то правильним є висновок судів про повне задоволення скарги товариства та обгрунтованість вимог позивача про визнання недійсним рішення ДПА у м. Києві від 22 лютого 2002 року N 111/10/22-307, яким залишено без задоволення скаргу позивача на рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 15 листопада 2001 року N 2097/22-507-30263943/23969 про застосування до товариства штрафних санкцій у розмірі 8874033,85 гривень.
Оспорюване рішення ДПА у м. Києві порушувало права та законні інтереси позивача та було прийнято всупереч вимогам закону з порушенням 20-денного строку, встановленого для розгляду скарги, поданої в порядку апеляційного узгодження, що згідно з приписами статей 1, 2, 12 ГПК ( 1798-12 ) давало позивачу підстави для звернення до суду, а суду для порушення провадження у справі та задоволення позову.
Таким чином, оскаржувана постанова Вищого господарського суду України відповідає вимогам матеріального права, постановлена з дотриманням положень процесуального законодавства. Підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК ( 1798-12 ), Верховний Суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПА у м. Києві відхилити.
Постанову Вищого господарського суду України від 14-21 листопада 2002 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.