Частиною першою статті 38 Закону N 1533 ( 1533-14 ) визначено відповідальність роботодавця за несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків - у разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальники сплачують суму донарахованих контролюючим органом внесків (недоїмки), штраф та пеню.
Згідно з частиною другою цієї ж статті Закону ( 1533-14 ) не сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються в доход Фонду із страхувальника у безспірному порядку. Строк давності у разі стягнення страхових внесків, пені та фінансових санкцій, передбачених цією статтею, не застосовується.
Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону N 1533 ( 1533-14 ) право накладати фінансові санкції та адміністративні штрафи від імені Фонду мають керівник виконавчої дирекції Фонду, його заступники, керівники робочих органів виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники.
Статтею 39 Закону N 1533 ( 1533-14 ) передбачено, що спори, які виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.
Звернення Центру зайнятості до суду з зустрічним позовом попередніми судовими інстанціями обґрунтовано визнано правомірним, оскільки це відповідає приписам статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статей 2, 3, 6 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ).
Таку позицію викладено й Верховним Судом України в постанові від 22.06.2004 зі справи N 2-13/12765-03.
Оскільки прийняття Центром зайнятості рішення у вигляді податкового повідомлення від 09.06.2004 N 21 не передбачено законодавством, яке регулює відносини з приводу сплати страхових внесків до Фонду, то попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позову СВК "Михальчанський".
Разом з тим місцевим і апеляційним господарськими судами встановлено, що дії Центру зайнятості, пов'язані із поданням даного зустрічного позову, відповідають приписам Закону N 1533 ( 1533-14 ) та Інструкції про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.12.2000 N 339 ( z0030-01 ) і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2001 за N 30/5221, якою безпосередньо врегульовано порядок нарахування та сплати страхових внесків до Фонду.
З урахуванням того, що СВК "Михальчанський" не було спростовано відомості встановлені актом перевірки від 19.05.2004 N 12 та не доведено недійсності розпорядження директора Чернівецького обласного центру зайнятості від 28.05.2004, яке є тим самим актом ненормативного характеру, прийняття якого було передбачено статтею 38 Закону N 1533 ( 1533-14 ) та пунктом 9 названої Інструкції про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду ( z0030-01 ), попередні судові інстанції прийняли обґрунтоване рішення про необхідність задоволення і позовних вимог Центру зайнятості.
Посилання скаржника на поширення дії Закону N 2181 ( 2181-14 ) на правовідносини з приводу сплати страхових внесків у частині, що не суперечить Закону N 1533 ( 1533-14 ), відповідає змістові Закону N 2181 (із змінами, внесеними згідно з Законом України від 20.02.2003 N 550-IV ( 550-15 ), відповідно до якого з 26.03.2003 (з дати набрання чинності Законом України від 20.02.2003 N 550-IV) не сплачені в строк страхові внески до фондів загальнообов'язкового соціального страхування підпадають під ознаки податкового боргу в розумінні пункту 1.3 статті 1 Закону N 2181, але за відсутності з боку СВК "Михальчанський" доказів списання наявної заборгованості ці доводи не можуть бути підставою для задоволення касаційної скарги.
Посилання СВК "Михальчанський" у касаційній скарзі на визнання рішенням господарського суду Чернівецької області від 18.05.2004 N 2/95 недійсним податкового повідомлення від 24.02.2004 N 17 не спростовує наведеного щодо фактичного стану розрахунків сторін та не позбавляє чинності наведені норми Закону N 1533 ( 1533-14 ), внаслідок чого не може бути підставою для скасування судових рішень зі справи.
Що ж до сплати страхових внесків платниками фіксованого сільськогосподарського податку, то касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити таке.
Закон України "Про фіксований сільськогосподарський податок" від 17.12.1998 N 320-XIV ( 320-14 ) (далі - Закон N 320) набрав чинності 01.01.1999.
Згідно з частиною другою статті 1 цього Закону ( 320-14 ) фіксований сільськогосподарський податок сплачувався, зокрема, в рахунок збору на обов'язкове соціальне страхування.
Відповідно до пункту 4 статті 9 Закону N 320 ( 320-14 ) для сільськогосподарських товаровиробників - платників фіксованого сільськогосподарського податку було зупинено дію Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 N 1251-XII ( 1251-12 ) (далі - Закон N 1251) у частині сплати сум податків і зборів (обов'язкових платежів), що включені до складу фіксованого сільськогосподарського податку, та дію Закону України "Про збір на обов'язкове соціальне страхування" від 26.06.1997 N 402/97-ВР ( 402/97-ВР ) (далі - Закон N 402/97).
На час набрання чинності Законом N 320 ( 320-14 ) пункт 16 частини першої статті 14 Закону N 1251 ( 1251-12 ) (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" від 18.02.1997 N 77/97-ВР ( 77/97-ВР ) (далі - Закон N 77/97) визначав збір на обов'язкове соціальне страхування як загальнодержавний обов'язковий платіж, тоді як Закон N 402/97 ( 402/97-ВР ), в свою чергу, визначав порядок справляння та використання збору на обов'язкове соціальне страхування (в тому числі збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття).
Разом з тим, відповідно до пункту 2 розділу II Закону N 77/97 ( 77/97-ВР ) "Порядок введення в дію Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" дія цього Закону поширюється на відповідні правовідносини у сфері соціального страхування щодо зборів на соціальне страхування лише до прийняття законів України з питань соціального страхування.
02.03.2000 прийнято Закон N 1533 ( 1533-14 ), який набрав чинності з 01.01.2001. Цей Закон визначає на даний час правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону N 1533 ( 1533-14 ) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18.01.2001 N 2240-III ( 2240-14 ) правонаступником Фонду соціального страхування України визначено Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
З 01.01.2001 набрав чинності й Закон України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11.01.2001 N 2213-III ( 2213-14 ), яким встановлено розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, а також на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
Згідно з пунктом 5 статті 6 цього Закону ( 2213-14 ) з 01.01.2001 втратив чинність Закон N 402/97 ( 402/97-ВР ).
Пункт 16 частини першої статті 14 Закону N 1251 ( 1251-12 ), який передбачав збір на обов'язкове соціальне страхування, виключено на підставі підпункту 2 пункту 9 Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 16.01.2003 N 429-IV ( 429-15 ).
Таким чином, з 01.01.2001 законодавцем встановлено новий порядок сплати страхових внесків й, зокрема, внесків із загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, які не входять до складу фіксованого сільськогосподарського податку.
З огляду на наведене, враховуючи визначені статтею 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) обмеження повноважень касаційної інстанції в частині встановлення обставин справи та дослідження наявних доказів, Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що рішення місцевого та апеляційного господарських судів по суті позову відповідають встановленим ними обставинам справи, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Чернівецької області від 20.10.2004 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2005 зі справи N 7/189 залишити без змін, а касаційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооперативу "Михальчанський" - без задоволення.