ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.03.2005 Справа N 3/112
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 02.06.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Добролюбової Т.В.
суддів: Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області
на постанову Київського міжобласного від 17.11.2004 апеляційного господарського суду
у справі N 3/112 господарського суду Полтавської області
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Сільгоспхімія"
до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області
третя особа Відкрите акціонерне товариство "Хорольська сільгоспхімія"
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Лубенської ОДПІ від 08.06.2004 р. N 0001072301/0
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Волік О.І. дов. від 01.03.05 N 73, Федченко Т.В. дов. від 01.03.05
від відповідача та третьої особи: не з'явились, повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги.
Відкритим акціонерним товариством "Сільгоспхімія" в липні 2004 року був заявлений позов до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 08.06.2004 р. N 0001072301/0, яким зменшена сума до відшкодування податку на додану вартість у картці платника податку на 23704 грн. Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень приписів пунктів 1.3, 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ). Позивач зазначив, що 23738,57 грн. сума податку на додану вартість, підтверджена податковою накладною N 10 від 27.02.2004 р., виписаною ВАТ "Хорольська сільгоспхімія", правомірно віднесена позивачем до складу податкового кредиту за лютий 2004 р.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 17.08.2004, ухваленим суддею Бунякіною Г.І. позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Лубенської ОДПІ від 08.06.2004 р. N 0001072301/0 задоволені в повному обсязі. Рішення суду вмотивоване приписами пункту 7.5 та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), з огляду на відсутність порушень вимог вказаного Закону з боку позивача. Господарський суд дійшов висновку про правомірність віднесення ВАТ "Сільгоспхімія" 23738,57 грн. суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту за лютий 2004 р.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.11.2004 у складі головуючого Шевченка В.Ю., суддів Самусенко С.С. та Федорова М.О. рішення господарського суду Полтавської області від 17.08.2004 р. залишено без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу податкової інспекції - без задоволення.
Лубенська об'єднана державна податкова інспекція у Полтавській області вважає, що постанова у справі прийнята з порушенням норм матеріального права. Просить Вищий господарський суд України здійснити перегляд матеріалів справи у касаційному порядку, скасувати постанову у справі та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог. ДПІ обґрунтовує касаційну скаргу помилковим незастосуванням господарським судом приписів пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), оскільки не відображаються у складі валових витрат платника податку та не враховуються при обчисленні суми податкового кредиту з податку на додану вартість витрати, здійснені на придбання товарів, які отримані не на потреби власної господарської діяльності. На думку податкової інспекції судом апеляційної інстанції порушені приписи підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7, пункту 1.8, 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ). Лубенська ОДПІ наголошує, що право на відшкодування ПДВ виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання зі сплаті ПДВ у ціні товару, який платником не оплачений. І з огляду на це, податкова інспекція вважає хибним висновок суду про правомірність віднесення позивачем суми ПДВ до складу податкового кредиту за лютий 2004 року.
Від Відкритого акціонерного товариства "Сільгоспхімія" судом отримано відзив на касаційну скаргу про залишення без змін постанови апеляційної інстанції.
Від Відкритого акціонерного товариства "Хорольська сільгоспхімія" відзив на касаційну скаргу судом не отриманий.
Вищий Господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення представників позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування апеляційним судом приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, податковим повідомленням-рішенням Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області від 08.06.2004 р. N 0001072301/0 позивачеві зменшена сума до відшкодування податку на додану вартість у картці платника податку на 23704 грн. Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення ОДПІ став акт перевірки від 04.06.2004 року N 138/23-05487099, в якому відбито порушення товариством вимог приписів пунктів 1.3, 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ). Перевіркою зазначено про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту суму 23738,57 грн. по податковій накладній N 10 від 27.02.2004. Відповідно до приписів пункту 3.1.1. статті 3, пунктів 7.1., 7.2. Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування цим податком є операції платників податків з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України; продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням ПДВ; особа-продавець зобов'язана на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю ПДВ та скласти і передати йому податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми ПДВ до податкового кредиту. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 27.02.2003 між ВАТ "Сільгоспхімія" та ВАТ "Хорольська сільгоспхімія" був укладений договір купівлі-продажу N 1/2, згідно якого ВАТ "Сільгоспхімія" придбало у ВАТ "Хорольська сільгоспхімія" запасні частини загальною вартістю 142431,42 грн., в т.ч. ПДВ - 23738,57 грн., а ВАТ "Хорольська сільгоспхімія" виписало податкову накладну N 10 від 27.02.2004. Оплату товару здійснено у формі вексельних розрахунків, шляхом передачі позивачем простого векселя N 763316052005 номінальною вартістю 142431,42 грн., строк оплати визначено моментом пред'явлення. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем правомірно було включено суму податку на додану вартість в розмірі 23738,57 грн. до податкового кредиту, підтвердженого податковою накладною, виписаною позивачу контрагентом ВАТ "Хорольська сільгоспхімія". Проте такий висновок є передчасним, з огляду на те, що судами неповно з'ясовані обставини справи, з якими Закон України "Про податок на додану вартість" пов'язує виникнення права платника податку на податковий кредит, та не надано належної оцінки доводам відповідача, чим порушено приписи статті 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ). При цьому суди не з'ясували чи відбулась фактична сплата за договором купівлі-продажу N 1/2. За змістом Закону України "Про податок на додану вартість", право на відшкодування виникає лише при надмірній сплаті ПДВ, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті ПДВ в ціні товару, який платником не оплачений. До такого висновку слід прийти, виходячи з системного аналізу Закону, зокрема, абзацу 3 пункту 4.8 статті 4, де передбачено, що векселі отримані, але не оплачені платником податку, або видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов'язань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, по яких такі векселі використовуються. Такий висновок узгоджується з визначенням "платник податку", наведеним в пункті 1.3 Закону України "Про податок на додану вартість", за яким, "платник податку" - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.
Окрім того, судами не враховано те, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Згідно з приписами підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 названого Закону ( 168/97-ВР ) у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються. Приписами статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) визначено, що до валових витрат виробництва та обігу відноситься сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. При цьому судами не з'ясовано чи мав позивач право на віднесення до складу валових витрат виробництва вартість придбаних запасних частин і враховувати ці витрати при обчисленні суми податкового кредиту з податку на додану вартість.
Без з'ясування наведених обставин неможливо дійти висновку про відповідність оскарженого акта приписам податкового законодавства. Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи Господарському суду Полтавської області необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті. В залежності від встановленого, слід правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
З огляду на зазначене, керуючись статтями 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) Вищий Господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Рішення Господарського суду Полтавської області від 17.08.2004 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.11.2004 р. у справі N 3/112 скасувати. Справу скерувати для нового розгляду до Господарського суду Полтавської області.
Касаційну скаргу Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області задовольнити частково.