ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.09.2004 Справа N 7/372-2003
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09.12.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Т.Б.Дроботової - головуючого, Н.О.Волковицької, Г.М.Фролової
за участю представників:
позивача - не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)
відповідача - Буря О.О. - дов. від 13.09.2004 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31 березня 2004 року
у справі N 7/372-2003 господарського суду Закарпатської області
за позовом приватного підприємства "Весна"
до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області від 12.09.2003 року N 769/23-01-20459893
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2003 року приватне підприємство "Весна" звернулося до господарського суду Закарпатської області з позовом до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області від 12.09.2003 року N 769/23-01-20459893, яким, згідно з пунктом 13 статті 3, статті 5, відповідно до пункту 1 статті 17 та статті 22 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ), визначено суму податкового зобов'язання, штрафні (фінансові) санкції, за невідповідність суми готівкових коштів на місці проведення розрахункових операцій сумі продажу за розрахунковими квитанціями, порушення терміну (72 год.) застосування книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки, непроведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій в розмірі 4763,5 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта перевірки від 02.09.2003 року щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб'єктами підприємницької діяльності, яким виявлено порушення позивачем пункту 13 статті 3, статті 5 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) внаслідок невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; невикористання реєстратора розрахункових операцій та непроведення готівкових коштів через реєстратор розрахункових операцій.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 12.02.2004 року (суддя Швед С.Б.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31 березня 2004 року (судді: Бобеляк О.М. - головуючий, Дубник О.П., Орищин Г.В.), позов задоволено частково, податкове повідомлення-рішення Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області від 12.09.2003 року N 769/23-01-20459893 про застосування штрафних санкцій на суму 4763,50 грн. до приватного підприємства "Весна" - визнано недійсним частково на суму 3625 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму 155 грн. судових витрат (в т.ч. 65 грн. по сплаті держмита; 90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу).
Мотивуючи судові рішення, господарські суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що факт незастосування реєстратора розрахункових операцій у спірному періоді пов'язаний з об'єктивними причинами, незалежними від підприємства, яке забезпечило належним чином облік обсягів розрахункових операцій із застосуванням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки відповідно до вимог статті 5 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ), а тому, пункт 1 статті 17 зазначеного Закону податковим органом застосовано до підприємства безпідставно. Крім цього, господарські суди ухвалюючи судові рішення виходили з того, що проведеною перевіркою виявлено невідповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня, на суму 227,5 грн., тому штрафні санкції за спірним податковим повідомленням-рішенням на суму 1138,5 грн. застосовані до позивача відповідно до вимог статті 22 зазначеного Закону.
Не погоджуючись з постановою Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція у Закарпатській області звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31 березня 2004 року, в якій просить постанову у справі скасувати та відмовити позивачу в задоволенні його вимог, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме статті 5, Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ). Зокрема, заявник посилається на те, що судом не було прийнято до уваги, що 02.09.2003 року під час здійснення перевірки реєстратор розрахункових операцій знаходився в приміщенні магазину в робочому стані.
Приватне підприємство "Весна" надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2004 року без змін, а скаргу без задоволення, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги та невідповідність її обставинам справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, підприємством в перевіряємий період здійснювались розрахунки з споживачами із застосуванням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки, у відповідності до вимог статті 5 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ), у зв'язку з чим дійшли висновку, що застосування штрафної санкції, щодо порушення даної норми зазначеного Закону податковим органом застосовано безпідставно.
Крім того, ухвалюючи судові рішення господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про правомірність застосування відповідачем фінансових санкцій до позивача, визначених у пункті 13 статті 3 Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ), а саме, щодо забезпечення відповідності сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.
Однак, судова колегія Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті судових рішень не врахували приписи статті 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) якою встановлено, що за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), фінансові санкції, визначені цією статтею застосовуються за рішенням відповідних органів державної податкової служби України, тобто визначена форма реагування державного органу та назва акта, який він приймає в межах своєї компетенції - рішення. Прийняття податкового повідомлення вказаним Законом не передбачено.
Встановивши порушення, податкові органи повинні прийняти рішення про застосування санкцій, у порядку та розмірах, встановлених законом.
Відповідно до преамбули Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Саме цим Законом ( 2181-14 ) і запроваджене поняття податкового повідомлення як письмового повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму визначену контролюючим органом.
Визначена Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) процедура погашення розповсюджується на зобов'язання саме з податків і зборів (обов'язкових платежів) та у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Ці обставини судами не досліджувалися, однак встановлення перелічених вище фактів має суттєве значення для правильного застосування норм матеріального права та вирішення даного спору по суті.
Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного суду України, від 29.12.1976 N 11 ( v0011700-76 ) "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскільки, передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з'ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Закарпатської області від 12 лютого 2004 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31 березня 2004 року у справі N 7/372-2003 господарського суду Закарпатської області скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.
Касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області задовольнити частково.