ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.06.2004 Справа N 2-23/5886.1-2003
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 03.11.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Усенко Є.А.
суддів: Глос О.І., Бакуліної С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у м. Феодосії
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.12.2003
у справі N 2-23/5886.1-2003 господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Феодосійського морського торгового порту
до ДПІ у м. Феодосії
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Антоненко Л.В., Боркунов А.Ю., Коломаченко Г.П., Селютін А.В.
від відповідача: Арестенко Н.Л., Титиренко В.В.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.10.2003 у справі N 2-23/5886.1-2003 (суддя Іщенко Г.М.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.12.2003 (судді Фенько Т.П., Волков К.В., Голик В.С.) позов задоволено: податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Феодосії від 04.10.2002 N 000517/1724/26-02 визнано недійсним, стягнуто з ДПІ у м. Феодосії на користь позивача витрати по оплаті державного мита у розмірі 85 грн. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У касаційній скарзі ДПІ у м. Феодосії просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.12.2003 та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.10.2003 у справі N 2-23/5886.1-2003, провадження у справі припинити, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п. 6.2.2 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (зі змінами і доповненнями) і ст. 105 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) щодо терміну надіслання постанови сторонам.
Заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених в них фактичних обставин правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція виходить із обставин, встановлених у справі господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПІ у м. Феодосії було проведено документальну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2001 по 01.07.2002, за наслідками якої складено акт від 26.09.2002 N 000147/23-1/3045, яким встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, в т.ч. заниження позивачем суми податку на додану вартість на 5527562 грн. внаслідок безпідставного застосування нульової ставку податку на додану вартість при надані послуг по обслуговуванню суден резидентам України, а також завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість на 1 910, 67 грн. внаслідок неправомірного включення до валових витрат плати за реактивну електроенергію.
На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у м. Феодосії прийнято податкове повідомлення-рішення N 000517/1724/26-02 від 04.10.2002, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 6091727,50 грн. (в т.ч. 5536027 грн. - основний платіж, 555700,50 грн. - штрафні санкції).
Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до ДПІ у м. Феодосії, ДПА у Автономній Республіці Крим та ДПА України.
За результатами адміністративного оскарження, ДПА України прийнято рішення від 07.02.2003 N 941/6/25.-0115, яким було скасовано податкове повідомлення-рішення N 000517/1724/26-02 від 04.10.2002 ДПІ у м. Феодосії в частині донарахування 4424626 грн. податку на додану вартість та в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 50% і зобов'язано ДПІ у м. Феодосії видати позивачу розпорядження про зменшення на 4424626 грн. суми податку на додану вартість, заявленої до відшкодування з бюджету, а також розрахувати розмір штрафних санкцій відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 N 2181-III ( 2181-14 ).
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій всебічно і повно дослідили обставини справи і прийшли до правильного висновку щодо законності і обгрунтованості вимог позивача з огляду на наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Феодосійський морський торговий порт є державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден.
Судна, що належать іноземним судновласникам, при заході в порт обслуговувались персоналом порту. За послуги, надані персоналом порту, судновласники через морських агентів сплачували портові збори (які є платою судновласників, що перераховується через розподільчі рахунки морських агентів порту, за послуги персоналу порту по обслуговуванню суден).
Відповідно до п.п. 6.2.2 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) за нульовою ставкою оподатковуються операції продажу робіт, послуг, призначених для використання і споживання за межами митної території України, в т.ч. операції з надання послуг персоналу з обслуговування морських, повітряних та космічних об'єктів, зазначених у п.п. 6.2.1 цієї статті (в п.п. 6.2.1 цієї статті зазначені у тому числі морські судна, що використовуються для навігаційної діяльності, перевезення пасажирів або вантажів за плату, іншої комерційної, промислової або риболовецької діяльності, здійснюваної за межами територіальних вод України).
Отже, диспозитивною нормою п.п. 6.2.2 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) чітко передбачено механізм оподаткування за нульовою ставкою операцій з продажу робіт (послуг), призначених для використання і споживання за межами митної території України ,тобто законодавець не ставить право платника податку на отримання згаданих податкових пільг у залежність від таких обставин, як суб'єктивний склад учасників угод, вид угод щодо продажу послуг, порядок розрахунків тощо.
Визначальною законодавчо встановленою умовою застосування цих податкових пільг є місце використання та споживання послуг - за межами митної території України.
Господарськими судами встановлено факт надання портом послуг (що оплачуються портовими зборами) з обслуговування конкретних суден, що належать іноземним судновласникам, і призначені для використання за межами митної території України.
Цілком правомірно не взято господарським судом до уваги посилання відповідача на договори, укладені між портом та морськими агентами, оскільки (як встановлено господарськими судами) останні не мають своїм предметом надання агенту будь-яких послуг, що оплачуються портовими зборами.
Відповідають вимогам чинного законодавства і висновки господарського суду щодо правомірного включення позивачем до валових витрат суми оплати за реактивну енергію на підставі п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) та включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених при оплаті реактивної енергії на підставі п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) з огляду на наступне.
Законом України "Про електроенергетику" від 16.10.1997 N 575/97-ВР ( 575/97-ВР ) розподіл електроенергії на види: активну та реактивну не передбачено. В поняття "електроенергія" включається вся електроенергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики. Облік активної і реактивної енергії здійснюється приладами обліку, оплата за ці види енергії здійснюється на підставі рахунків енергопостачальника. Оскільки переток реактивної електроенергії виникає внаслідок порушення балансу електромагнітних процесів в електроустаткуванні споживача і є об'єктивно існуючим при роботі електроустаткування явищем, то відповідальність, а, отже, і плата, як компенсація втрат енергопостачальної організації, нормативно покладена на споживачів активної електроенергії. Таким чином, компенсація реактивної потужності є невід'ємним процесом поставки електроенергії.
За таких обставин господарський суд дійшов до обґрунтованого висновку, що плата за перетоки реактивної електроенергії пов'язана з веденням виробництва, оскільки перетоки реактивної енергії є об'єктивно існуючим явищем, без якого неможливий процес виробництва та робота електроустаткування, яке використовується в господарській діяльності платника податків.
З огляду на викладене, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.12.2003 у справі N 2-23/5886.1-2003 відповідає вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального права України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Феодосії залишити без задоволення, а на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.12.2003 у справі N 2-23/5886.1-2003 - без змін.