Ст. 3. Закону України від 03.04.1997 р. N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) "Про податок на додану вартість" визначає об'єкти, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість. Згідно з вимогами підпункту 3.1.1 пункту 3.1 цієї статті, до таких об'єктів належать операції з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості за

Чинна редакція, діє з 2005-05-12

За правилами підпункту 4.1 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається до ціни товарів (послуг), згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

За приписами підпункту 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 цього Закону ( 168/97-ВР ) податковий період, тобто період за який проводиться розрахунок податку та сплата його до бюджету, для платника податку, в якого обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, становить один місяць.

Згідно з підпунктом 4.2.2. пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000 року N 2181-III ( 2181-14 ) "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державним цільовими фондами" контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:

а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;

б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

За приписами підпункту 17.1.3. пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 року N 2181-III ( 2181-14 ) "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державним цільовими фондами" у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Пунктом 17.1.6. пункту 17.1 статті 17 зазначеного Закону ( 2181-14 ) передбачено у разі, коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Отже, зазначена правова норма містить певний перелік підстав для застосування до платників податків додаткових штрафних (фінансових) санкцій, визначених Законом ( 2181-14 ).

При цьому, підпунктом 4.2.3 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000 року N 2181-III ( 2181-14 ) "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державним цільовими фондами" обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків, визначених пунктом 4.3 цієї статті.

В процесі розгляду справи встановлено, що позивачем занижено базу оподаткування в травні 2003 року з операції реалізації підприємством висіву кам'яного на загальну суму 5100000 грн., що в свою чергу призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 850000 грн.

Суд першої інстанції встановив, що позивач не спростував викладені в акті перевірки обставини, а відтак і правильність здійсненого інспекцією донарахування суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, як вимагається приписами підпункту 4.2.3 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державним цільовими фондами" ( 2181-14 ). Отже, не спростована і правомірність застосування до підприємства штрафних (фінансових) санкцій, передбачених нормами цього Закону.

Таким чином інспекцією правильно визначена кількість податкових періодів з червня по жовтень 2003 р. та правомірно застосовані штрафні (фінансові) санкції згідно з приписами підпунктів 17.1.3., 17.1.6.пункту 17.1 ст. 17 вказаного Закону ( 2181-14 ).

Отже, господарський суд на підставі наявних у справі доказів, встановив всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору та з урахуванням наведених норм податкового законодавства правомірно відмовив ЗАТ "Керченский известняк" в задоволенні позову.

З огляду на викладене, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.10.2004 р. в частині зміни судового рішення підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.02.-01.03.2004 р. - залишенню в силі.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.02.-01.03. 2004 року залишити без змін, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.10.2004 року у справі N 2-7/1267-2004 скасувати в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення N 0000882602/0 від 24.10.2003 року у сумі 425 000 грн. Решту постанови залишити без змін.

Касаційну скаргу Керченської міжрайонної державної податкової інспекції задовольнити.