Статтею 17 зазначеного Закону України ( 265/95-ВР ) встановлено, що за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), фінансові санкції, визначені цією статтею застосовуються за рішенням відповідних органів державної податкової служби України, тобто визначена форма реагування державного органу та назва акта, який він приймає в межах своєї компетенції - рішення. Прийняття податкового повідомлення вказаним Законом не передбачено.
Відповідно до вимог пункту 7 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) органи державної податкової служби мають право застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених законом.
Тобто, встановивши порушення, податкові органи повинні прийняти рішення про застосування санкцій у порядку та розмірах, встановлених законом.
У разі невиконання такого рішення контролюючого органу сума штрафу стягується на підставі рішення суду.
Відповідно до преамбули Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Саме цим Законом ( 2181-14 ) і запроваджене поняття податкового повідомлення як письмового повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму визначену контролюючим органом.
Визначена Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) процедура погашення розповсюджується на зобов'язання саме з податків і зборів (обов'язкових платежів) та у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Застосована до позивача штрафна (фінансова) санкція, визначена статтею 22 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ), не є податковим зобов'язанням в розумінні приписів Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) та Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ).
Отже, виходячи зі змісту наведених норм, у органів державної податкової служби були відсутні правові підстави для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення за процедурою, встановленою Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) стосовно порушень позивачем вимог пункту 13 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ).
Також, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що ухвалюючи судові рішення господарські суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі статті 2, пункту 13 статті 3, статті 22 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ), приписів Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 19.02.2001 року N 72 ( z0237-01 ), пункту 2.5, 2.6 Інструкції про умови та правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) зі створення та утримання гральних закладів, організацій азартних ігор та контролю за їх дотриманням, затвердженої наказом Ліцензійної палати України від 11.09.1998 року N 86 ( z0610-98 ) та приписами Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), дійшли висновку про те, що виявлені податковою інспекцією порушення позивачем пункту 13 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", які були викладені в акті перевірки, щодо невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, які знаходяться в денному звіті РРО у сумі 1098,09 грн., зроблені необґрунтовано а тому фінансові санкції до позивача застосовані безпідставно.
Матеріали справи свідчать про те, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку обставинам, викладеним в акті перевірки, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, та дійшли обґрунтованого висновку, про невідповідність податкового повідомлення-рішення від 09.06.2003 року N 6932308, яким визначено суму податкового зобов'язання: фінансової санкції в розмірі 5490 грн., нормам чинного законодавства, а тому правомірно визнали його недійсним.
Крім того, належним чином дослідивши заперечення відповідача проти позову, суди дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність ним обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ). За таких обставин, керуючись законом, суди підставно задовольнили позовні вимоги. Як наслідок, прийняті судами рішення та постанова відповідають положенням статей 84, 105 Господарського процесуального кодексу України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року N 11 ( v0011700-76 ) "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових рішень колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11, Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду міста Києва від 22 грудня 2003 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 березня 2004 року у справі N 32/847 господарського суду міста Києва залишити без змін, а касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва - без задоволення.