Ст. 3. зазначеного Указу ( 436/95 ) передбачає, що контроль за додержанням норм з регулювання обігу готівки в національній валюті, що встановлюються Національним банком України, здійснюють органи державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, Міністерства внутрішніх справ України та фінансові органи, а банками - Національний банк України. контроль за його виконанням покладено на Національний банк України та Державну податкову адміністрацію України

Чинна редакція, діє з 2004-06-29

Відповідно до вимог пункту 7 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) органи державної податкової служби мають право застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених законом.

Тобто, встановивши порушення, податкові органи повинні прийняти рішення про застосування санкцій, у порядку та розмірах, встановлених законом.

У разі невиконання такого рішення контролюючого органу, сума штрафу стягується на підставі рішення суду.

Оспорюваним податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва від 22.07.2003 року N 1347-23/3-19029454, позивачу визначено штрафну (фінансову) санкцію за порушення податкового законодавства на суму 275000 грн. на підставі приписів підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), пунктів 2.9, 2.10 розділу 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 року N 72 ( z0237-01 ), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 15 березня 2001 року за N 237/5428, та статті 1 Указу президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12 червня 1995 року N 436/95 ( 436/95 ).

Відповідно до преамбули Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Саме цим Законом ( 2181-14 ) і запроваджене поняття податкового повідомлення як письмового повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму визначену контролюючим органом.

Визначена Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) процедура погашення розповсюджується на зобов'язання саме з податків і зборів (обов'язкових платежів) та у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Застосовані до позивача штрафні (фінансові) санкції, визначені Указом президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12 червня 1995 року N 436/95 ( 436/95 ), не є податковим зобов'язанням в розумінні приписів зазначеного Закону та Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ).

Отже, виходячи зі змісту наведених норм, у органів державної податкової служби були відсутні правові підстави для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення за процедурою, встановленою Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) стосовно порушень позивачем вимог Указу президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12 червня 1995 року N 436/95 ( 436/95 ).

Доводи відповідача викладені в касаційній скарзі є непереконливими та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що рішення та постанова у справі підлягають залишенню без змін з мотивів викладених у цій постанові.

З огляду на викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2003 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2004 р. залишити без змін, а касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва без задоволення.