ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.04.2005 Справа N 11/547
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 02.06.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Добролюбової Т.В.
суддів Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.
за участю представників сторін котрі
позивача Лаврик В.Н. - ген. директор наказ від 09.09.1999 року, паспорт
відповідача Курдалевська О.В. дов. від 10.07.2004 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва
у справі N 11/547
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від
за позовом Приватного підприємства "Селдом"
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Приватне підприємство "Селдом" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києві N 000082309/3 від 18.09.2003 року, яким позивачеві визначено суму податкових зобов'язань у розмірі 225875,00 грн. в тому числі основний платіж - 180700,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 45175,00 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що виконання робіт між позивачем та Спільним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Вісла", згідно договору N 824/01 від 24.08.2001 року, було оформлено актом виконаних робіт від 30.05.2002 року; Приватне підприємство "Селдом" реалізувало послуги на суму 1084200,00 грн., тобто виконало свої обов'язки передбачені договором; податок на додану вартість згідно податкової накладної N 278 від 31.05.2002 року на суму 1084200,00 грн. був включений позивачем до податкового кредиту у відповідності з підпунктом 7.4.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) в травні 2002 року.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.10.2004 року (суддя Морозов С.М.) позовні вимоги були задоволені повністю, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва N 000082309/3 від 18.09.2003 року з посиланням на те, що відповідачем не було доведено обставин, які стали підставою для прийняття спірного повідомлення-рішення. Судові витрати покладено на відповідача.
Київський апеляційний господарський суд постановою від 14.12.2004 року (судді Муравйов О.В., Кот О.В., Сотніков С.В.) рішення господарського суду міста Києва залишив без змін з тих самих підстав.
Державна податкова інспекція у Солом'янському районі міста Києва звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду у даній справі, відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме пункти 4.7, 4.8 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" ( 2374-14 ), статті 102, 104 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ). Скаржник послався на те, що векселі отримані, але не оплачені платником податку не змінюють сум податкових зобов'язань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, по яких такі векселі використовуються і, таким чином, вексель виданий та неоплачений не змінює податковий кредит платника податку. Крім того скаржник зазначає, що виданий вексель для оформлення грошового боргу за фактично передані товари, не є компенсацією витрат постачальнику за поставлені товари.
Приватне підприємство "Селдом" надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти доводів викладених в касаційній скарзі, просить залишити без змін постанову апеляційного суду, як таку, що відповідає приписам чинного законодавства, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення, з мотивів зазначених в рішенні та постанові.
Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г. та пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні господарського суду міста Києва та постанові Київського апеляційного господарського суду у даній справі, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
При розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено наступне.
Державна податкова інспекція у Солом'янському районі міста Києва здійснила перевірку приватного підприємства "Селдом" з питань взаємовідносин зі Спільним підприємством товариством з обмеженою відповідальністю "Вісла" за травень 2002 року за результатами якої було складено акт N 155/23-911/30471240 від 20.03.2003 року. На підставі вищезазначеного акта перевірки відповідач податковим повідомленням-рішенням N 000082309/0 від 20.03.2003 року визначив приватному підприємству "Селдом" до сплати суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 225875 грн., в тому числі 180700 грн. - основний платіж та 45175 грн. штрафних (фінансових) санкцій, на підставі підпункту 4.2.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) та підпунктів 4.7, 4.8 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
При прийнятті рішення господарський суд міста Києва задовольнив позовні вимоги посилаючись на те, що висновком судово-бухгалтерської експертизи від 09.09.2004 року N 4508 зазначені донарахування не підтвердились як обґрунтовані. З таких же мотивів рішення місцевого суду було залишене без зміни апеляційною інстанцією.
Проте, ні місцевий ні апеляційний суди не дослідили та не дали оцінки іншим доказам, які містяться у матеріалах справи та на які посилаються сторони (не взяли їх до уваги чи відхилили, як юридично неспроможні).
Частина 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статей 43, 47 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності, а господарський суд забезпечує сторонам умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства та прийняття рішення після обговорення усіх обставин справи. Господарський суд оцінює кожний доказ окремо та всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Господарські суди попередніх інстанцій при прийнятті рішення в супереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) не дослідили повно і всебічно всі обставини справи, чим порушили основний галузевий принцип здійснення правосуддя - принцип змагальності, згідно з яким господарський суд створює сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і, відповідно, правильного застосування законодавства.
Викладене свідчить про те, що судами не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому рішення та постанова прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 N 11 ( v0011700-76 ) "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Неповне з'ясування всіх обставин, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд
Оскільки відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення господарського суду міста Києва від 18.10.2004 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2004 року підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та прийняти нове рішення.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтею 111-10 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду міста Києва від 18.10.2004 року та постанову Київського апеляційного господарського від 14.12.2004 року у справі N 11/547 скасувати, справу скерувати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва задовольнити частково.