ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.06.2004 Справа N 28/494
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09.09.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Усенко Є.А.,
суддів: Бакуліної С.В., Глос О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва
на постанову від 24.03.2004 року Київського апеляційного господарського суд
у справі N 28/494
господарського суду м. Києва
за позовом ЗАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод"
до ДПІ у Подільському районі м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
Закрите акціонерне товариство "Київський суднобудівний - судноремонтний завод" звернулось з позовом до ДПІ у Подільському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення N 0000342380/0 від 31.03.2003 р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання по платі за землю у сумі 124780,00 грн. (99824,00 грн. основного платежу та 24 956,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.11.2003 р. у справі N 28/494 (суддя Борисенко І.В.) в позові Закритого акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" відмовлено. Рішення господарського суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем передано за лізинговими угодами з ДП "Дизель", ДП "Судноверф" ДП "Торговий дім КССРЗ", ДП "Судномех" технологічне обладнання, приміщення та інвентар, а тому на земельні ділянки, які знаходяться під цими об'єктами не поширюється пільга по платі за землю передбачена ст. ст. 12, 14 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2004 р. у справі N 28/494 (судді Новіков М.М., Мачульський Г.М., Мартюк А.І.) задоволено апеляційну скаргу позивача, рішення Господарського суду м. Києва від 03.11.2003 р. у справі N 28/494 частково скасовано, позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва N 0000342380/0 від 31.03.2003 р. у частині застосування фінансових санкцій у сумі 122599,50 грн. (98370,00 грн. основного платежу та 24229,50 грн. фінансових санкцій); в іншій частині рішення залишено без змін. Постанову мотивовано тим, що відповідачем донараховано земельний податок за три роки, в той час як ст. 18 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) передбачає можливість донарахування та стягнення не більше як за два попередні роки та тим, що акт самообміру земельних ділянок, на яких знаходиться передане в лізинг обладнання, не може бути підставою для розрахунку земельного податку.
Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва звернулась з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2004 р. у справі N 28/494, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові. Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачем на підставі лізингових угод передані у користування своїм дочірнім підприємствам приміщення та обладнання, а тому, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) податок за землю, зайняту цими госпрозрахунковими підприємствами або будівлями (їх частинами), переданими в тимчасове користування, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах; оскільки на підставі довідки про грошову оцінку земельної ділянки від 28.09.99 р. N 385 неможливо визначити яку територію займають дочірні підприємства, а тому розрахунок було здійснено на підставі акту самообміру.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти її задоволення заперечує та просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2004 р. у справі N 28/494 залишити без змін, мотивуючи свою позицію тим, що акт самообміру, на підставі якого відповідачем було здійснено розрахунок земельного податку, визначає порядок доступу працівників і технічного обладнання позивача та дочірніх підприємств до території заводу, але не стосується передачі земельних ділянок, отже не може бути підставою для розрахунку земельного податку.
Заслухавши пояснення представника відповідача, який підтримав викладені в касаційній скарзі доводи, заперечення на касаційну скаргу представників позивача, перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
ДПІ у Подільському районі м. Києва за результатами перевірки ЗАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" було складено акт перевірки N 11/23-20 від 31.03.2003 р. в якому зазначено, що позивач, згідно Договору на право тимчасового користування землею від 11.09.2001 р., укладеного з Київською міською Радою, отримав у тимчасове користування земельні ділянки загальною площею 167349 кв. м. строком на 5 років для експлуатації та обслуговування виробничих будівель і споруд; на підставі п. 13 ст. 12 розділу 5 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) від сплати земельного податку звільняються у період з 1 січня 2000 р. до 1 січня 2005 р. підприємства суднобудівної промисловості відповідно до ст. 1 Закону України "Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні" ( 1242-14 ); відповідно до листа Мінполітики України від 26.01.2000 р. N 01/04-2-54 позивач внесений до переліку підприємств, на які розповсюджується дія Закону України "Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні"; позивачем надавалися в оренду приміщення, проте земельний податок за земельні ділянки, на яких знаходяться ці приміщення позивачем не нараховувався та не сплачувався; за лізинговими угодами, укладеними позивачем з ДП "Дизель", з ДП "Судномех", з ДП "Судноверф", з ДП "Торговий дім КССРЗ" позивачем передано по актах прийому-передачі технологічне обладнання, приміщення та інвентар, яке знаходиться у виробничих цехах на земельних ділянках позивача; згідно акту самообміру земельних ділянок, на яких знаходяться передане в лізинг обладнання, приміщення та інвентар, площа земельних ділянок складає: ДП "Дизель" - 3525 кв. м., ДП "Судномех" - 2537 кв. м., ДП "Судноверф" - 631 кв. м., ДП "Торговий дім КССРЗ" - 711 кв. м.; при розрахунку земельного податку з вказаних земельних ділянок позивач застосовував пільгу, яка надана йому з підстав внесення підприємства до переліку підприємств, на які розповсюджується дія Закону України "Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні", а тому позивачем занижено податкове зобов'язання по земельному податку на загальну суму 99824,00 грн.
На підставі акту перевірки N 11/23-20 від 31.03.2003 р. Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення N 0000342380/0 від 31.03.2003 р., яким відповідно до розділу 6, ст. ст. 12, 14 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) та п. п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) позивачу визначено податкове зобов'язання по платі за землю у сумі 124780,00 грн. (99824,00 грн. основного платежу та 24956,00 грн. штрафних санкцій).
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.
У відповідності до ст. 5 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ), об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
У відповідності до п. 13 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) від сплати податку за землю, зокрема, звільняються у період з 1 січня 2000 року до 1 січня 2005 року підприємства суднобудівної промисловості, визначені відповідно до ст. 1 Закону України "Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні" ( 1242-14 ).
Згідно матеріалів справи, відповідач здійснив розрахунок земельного податку (щодо земельних ділянок переданих позивачем по лізингових угодах) на підставі акту самообміру земельних ділянок, на яких знаходиться передане в лізинг обладнання; площа земельних ділянок згідно цього акту складає: ДП "Дизель" - 3525 кв. м., ДП "Судномех" - 2537 кв. м., ДП "Судноверф" - 631 кв. м., ДП "Торговий дім КССРЗ" - 711 кв. м.
Оскільки зазначений акт самообміру не підтверджує виключне фактичне землекористування госпрозрахунковими підприємствами у зазначеному в ньому розмірі, а встановлює на яку частину території АТ "КССРЗ" мають доступ працівники та обладнання дочірніх підприємств, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що даний розрахунок не може бути підставою для нарахування земельного податку, оскільки це суперечить ст. 13 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ).
Апеляційний господарський суд у своїй постанові від 24.03.2004 р., виходив з того, що відповідач, всупереч ст. 18 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ), здійснив донарахування земельного податку за земельні ділянки, на яких знаходяться приміщення, передані позивачем в оренду під офіси госпрозрахунковим підприємствам, за 2000 рік, тобто більше ніж за два роки.
Колегія суддів не погоджується з вищенаведеним висновком з огляду на наступне.
Відповідно до п. п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.
Оскільки, пунктом 19.6 ст. 19 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить нормам цього закону, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що відповідачем правомірно донараховано податкові зобов'язання позивача за період 1095 днів до прийняття спірного рішення.
За таких обставин, відповідачем правомірно донараховано земельний податок за період з 2000 р. по вересень 2002 р. щодо земельних ділянок, які знаходяться під приміщеннями переданими позивачем в оренду (договір оренди б/н від 27.12.1999 р. з ДП "Дизель" - 19,7 кв. м. землі; договір оренди б/н від 27.12.1999 р. з ДП "Судномех" - 15,2 кв. м. землі; договір оренди N 285 від 12.07.2001 р. з ДП "Судноверф" - 136,1 кв. м. землі; договір оренди б/н від 27.12.1999 р. з ДП "Торговий дім КССРЗ" - 9,0 кв. м землі), на загальну суму 1670 грн.
Колегія Вищого господарського суду України, виходячи з п. п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) ( в редакції, яка діяла на момент закінчення перевірки та прийняття рішення), вважає правомірно донарахованою фінансову санкцію у розмірі 417,50 грн. (25% від правомірно визначеної відповідачем суми податкового зобов'язання).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Подільському районі м. Києва підлягає частковому задоволенню, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2004 р. у справі N 28/494 зміні.
Керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 5 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), - ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у Подільському районі м. Києва від 08.04.2004 року N 1242/9/10-008 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2004 року у справі N 28/494 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2004 р. у справі N 28/494 змінити, виклавши абзац 4 в наступній редакції:
"Визнати недійсними податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва N 0000342380/0 від 31.03.2003 р. у частині донарахування 98154,00 грн. основного платежу та 24538,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій".
В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2004 р. у справі N 28/494 залишити без змін.