ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.09.2004 Справа N 6/306А/38А
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 18.11.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Божок В.С. - головуючого, Хандуріна М.І., Костенко Т.Ф.
розглянувши матеріали касаційної скарги Новгород-Сіверської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2004
у справі господарського суду Чернігівської області
за позовом Відкритого акціонерного товариства енергопостачальної компанії "Чернігівобленерго"
до Новгород-Сіверської МДПІ Чернігівської області
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача:
Чернинська Л.М. - дов. N 17/7187 від 30.12.2003
Костюченко В.К. - дов. N 17/3896 від 14.09.2004
від відповідача:
Веремієнко Р.М. - дов. N 661/10/23-007 від 21.09.04
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 25.02.2004 господарського суду Чернігівської області задоволено позовні вимоги щодо визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення Новгород-Сіверської МДПІ N 0001532331/0 від 24.04.2003 в частині визначення суми податкового зобов'язання Новгород-Сіверському району електричних мереж з земельного податку в сумі 1807,31 грн., в т.ч. 1204,88 грн. основного платежу та 602,43 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Постановою від 12.05.2004 Київського апеляційного господарського суду рішення від 25.02.2004 господарського суду Чернігівської області залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до ст. 5 Закону України "Про плату за землю" від 03.07.92 р. N 2535-XI ( 2535-12 ) об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар. У відповідності ст. 15 вищевказаного Закону власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Не погоджуючись з судовими рішеннями Новгород-Сіверська МДПІ Чернігівської області звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на те, що судом порушено норми ст. 2 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) та ст. 125 Земельного кодексу України ( 2768-14 ).
Відсутність документів, що підтверджують право власності або користування земельними ділянками не можуть бути підставою для несплати земельного податку. Закон не передбачає звільнення від сплати земельного податку землекористувачів у разі відсутності документів.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.
Предметом даного спору є податкове повідомлення-рішення Новгород-Сіверської МДПІ N 0001532331/0 від 24.04.2003, яким визначено суму податкового зобов'язання Новгород-Сіверському району електричних мереж із земельного податку в сумі 1807,31 грн., в т.ч. 1204,88 грн. основного платежу та 602,43 грн., штрафних (фінансових) санкцій.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) використання землі в Україні є платним. При цьому судовими інстанціями, які приймали рішення у справі, не було взято до уваги, що відсутність документів, котрі підтверджують право власності або право користування земельними ділянками не може бути підставою для несплати земельного податку. Закон не передбачає звільнення від сплати земельного податку землекористувачів у разі відсутності документів.
Крім того, судами не надано належної оцінки акту прийому-передачі повітряних електромереж з балансу колишніх власників на баланс РЕМ.
Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) перехід права власності або оренди земельної ділянки визначається у цивільно-правових угодах з урахуванням визначених у ст.ст. 124-125 Земельного кодексу України та приписах Закону України "Про оренду землі" ( 161-14 ) обставин.
Право власності або право користування земельною ділянкою посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог ст. 125 Земельного кодексу України ( 2768-14 ).
Поза увагою судових інстанцій залишилися положення статті ст. 76 Земельного кодексу ( 2768-14 ), якою до земель енергетичної системи віднесено землі під об'єктами транспортування електроенергії до користувача, а уздовж повітряних ліній електропередач встановлюються охоронні зони.
Як на одну з підстав задоволення позову суди вказують на те, що земельні ділянки, розташовані під опорами ліній електропередач в межах населених пунктів району, перебувають у власності територіальних громад. В той же час, у судових рішеннях відсутнє посилання на документи, які б підтверджували зазначений факт.
При цьому судовими інстанціями не було з'ясовано чи сплачували територіальні громади земельний податок за спірні земельні ділянки, якщо дані земельні ділянки знаходяться у власності територіальних громад.
При вирішенні спорів, пов'язаних із зобов'язаннями зі сплати податку на землю, судам принагідно з'ясовувати підстави набуття платником прав на власність чи постійне користування земельною ділянкою відповідно до вимог Земельного кодексу України. У разі відсутності належних правоустановчих документів на землю до суб'єктів практичного землекористування застосовується визначений у ст. 15 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) порядок, виходячи з фактичного користування землею, зокрема, і при самовільному зайнятті земельної ділянки, що передбачає відповідальність згідно зі ст. 211 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) за таке порушення земельного законодавства.
Таким чином, господарськими судами неповно з'ясовані обставини справи, що є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи принагідно повно та всебічно вияснити всі обставини справи, дати їм належну правову оцінку та постановити законне та обґрунтоване рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову від 12.05.2004 Київського апеляційного господарського суду та рішення від 25.02.2004 господарського суду Чернігівської області зі справи N 6/306А/38А скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області.