ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.07.2004 Справа N 15/276
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28.10.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України в складі колегії:
головуючого - Усенко Є.А.
суддів: Бакуліної С.В., Глос О.І.
розглянувши касаційну скаргу ДПІ у м. Полтаві
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2004 р.
у справі N 15/276 господарського суду Полтавської області
за позовом Полтавського акціонерного банку "Полтава-Банк"
до ДПІ у м. Полтаві
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
за участю представників сторін:
від позивача: Сліпченка Ю.А., Гайдара В.М.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Полтавської області від 11.11.2003 р. (суддя Пушко І.І.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2004 р. (судді Філатов Ю.М., Івакіна В.О., Сіверін В.І.), позов задоволено та визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 21.08.2003 р. N 0000322308/0 про визначення Полтавському акціонерному банку "Полтава-банк" податкового зобов'язання за платежем із земельного податку в сумі 3 612,00 грн., в тому числі 2 408,00 грн. - основний платіж і 1 204,00 грн. - штрафні санкції.
Судові рішення мотивовані тим, що оскільки право власності на земельну ділянку площею 500,00 кв. м по вул. Монастирській, 6 та право користування земельною ділянкою під приміщенням площею 66,1 кв. м по вул. Фрунзе, 22 у м. Полтаві виникло у позивача відповідно на підставі договору купівлі-продажу N 59 від 30.04.2003 р. та договору оренди від 11.04.2003 р. зареєстрованого 30.04.2003 р. за N 112-П, відповідач необґрунтовано та всупереч ст. 125 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) донарахував позивачу суму податкового зобов'язання за 2002 рік.
У касаційній скарзі ДПІ у м. Полтаві просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції ст.ст. 1, 2, 5, 13 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) та ст. 120 Земельного кодексу України ( 2768-14 ).
Відповідач не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши заперечення представників позивача на касаційну скаргу, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові суду апеляційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 2 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) використання землі в Україні є платним.
Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом ( 2535-12 ).
Частиною першою статті 15 цього Закону ( 2535-12 ) передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно пунктів 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) при переході права власності на будівлю і споруду, право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.
За змістом наведеної правової норми перехід права власності на будівлю чи споруду у всякому випадку означає перехід до нового власника правомоччя користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда, як складової права власності або змісту права користування. При цьому, виходячи з невіддільного зв'язку будівлі та споруди із земельною ділянкою, таке правомоччя безумовно виникає щодо земельної ділянки тієї площі, на якій безпосередньо розміщена будівля чи споруда. Інше суперечило б змісту права власності та встановленим законом гарантій його реалізації.
Оскільки перехід права власності на будівлю чи споруду не означає перехід прав на земельну ділянку в цілому, на якій така розташована, конкретний розмір земельної ділянки та правовий статус щодо неї нового власника будівлі (споруди) визначаються умовами відповідної цивільно-правової угоди, зокрема, договору оренди, що залежить від змісту волевиявлення суб'єктів земельного правовідношення. Виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою при цьому визначається відповідно до статті 125 Земельного кодексу України ( 2768-14 ).
Як свідчать матеріали справи, підставою для донарахування позивачу контролюючим органом оспорюваної суми податкового зобов'язання за платежем із земельного податку за 2002 рік слугував факт придбання позивачем нерухомого майна готовністю 17% по вул. Монастирській, 5 у м. Полтаві згідно договору купівлі-продажу від 19.02.2002 р, укладеного з ТОВ "Юнсон", та нежитлового приміщення площею 66,10 кв. м по вул. Фрунзе, 22 у м. Полтаві згідного договору купівлі-продажу від 07.02.2002 р., укладеного з громадянкою Луковою В.П.
З наявної в матеріалах справи копії рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 27.02.2002 р. вбачається, що за результатами земельного аукціону від 16.01.2001 р. позивачу, як переможцю цього аукціону, надано у власність земельну ділянку загальною площею 500,00 кв. м, розташовану по вул. Монастирській, 6, із зобов'язанням позивача розробити проектну документацію на будівництво та проект відведення зазначеної земельної ділянки відповідно до умов аукціону та технічних умов служб міста (а.с. 88).
З фактом придбання позивачем зазначених приміщення і незавершеного будівництва контролюючий орган пов'язував використання позивачем земельних ділянок, на яких вони розміщені, та обґрунтовував платність останнього з посиланням на ст. 2 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ).
Ці доводи відповідача підлягали ретельній перевірці, оскільки обставина, на яку посилався відповідач, заперечуючи проти позову, а саме, використання позивачем земельних ділянок стосовно оплати яких виник спір, з часу придбання розташованих на них об'єктів нерухомості, має суттєве значення для вирішення спору. Зокрема, належала до встановлення обставина щодо площі незавершеного будівництва, придбаного позивачем.
Встановлений частиною першою ст. 15 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) обов'язок сплати земельного податку з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою кореспондується з обов'язком громадян чи юридичних осіб, суб'єктів земельних правовідносин, не приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації, як це випливає з пункту 3 ст. 125 Земельного кодексу України ( 2768-14 ).
Відповідно до частини першої ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) оцінка господарським судом доказів у справі повинна ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Недотримання судами попередніх інстанцій з врахуванням вищезазначеного вимог цієї норми процесуального права, як таке, що призвело до прийняття неправильних судових рішень у справі, відповідно до частини першої ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) є підставою для скасування цих рішень з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи, права й обов'язки сторін та вирішити спір згідно закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Полтаві задовольнити, скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2004 р. та рішення господарського суду Полтавської області від 11.11.2003 р., а справу передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.