ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.03.2005 Справа N 28/255-33/257
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 12.05.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Кривди Д.С. (доповідача у справі), суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Трансфер" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2004 у справі N 28/255-33/257 господарського суду міста Києва за позовом ТОВ "Трансфер" до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, за участю представників сторін від: від позивача - Глобіна Л.Г., керівник; від відповідача - Конограй В.В., за довіреністю від 15.10.2004 р., ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 25.06.2004 (суддя Лосєв А.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2004 (головуючий - суддя Муравйов О.В., судді - Сотніков С.В., Нечитайло О.М.), в позові відмовлено.
Позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить скасувати прийняті у справі судові рішення та постанову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін рішення та постанову, які відповідають вимогам чинного законодавства, а касаційну скаргу залишити без задоволення.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
ДПІ у Солом'янському районі м. Києва було проведено комплексну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ "Трансфер" за період з 01.07.99 р. по 01.07.2002 р., за результатами якої складено акт N 025/23-0111/24317397 від 26.02.2003 р.
Судами підтверджено встановлені відповідачем в акті перевірки факти надходження позивачу валютної виручки з порушенням строків, встановлених ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", а саме валютна виручка у сумі 15451,40 дол. США та 59297,30 дол. США надійшла на рахунок позивача 06.08.99 р., тоді як граничним термінами надходження вказаних сум були відповідно 29.07.99 р. та 01.08.99 р.
У відповідності до вимог ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) наведене порушення тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки в іноземній валюті перерахованої в грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.
З огляду на зазначене та на підставі акту перевірки відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення N 000027306/1 від 31.03.2004 р., яким позивачу за порушення строків надходження валютної виручки нарахована пеня у розмірі 7024,44 грн. на підставі ст. 1, 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ).
Відповідно до п. 8 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) органи державної податкової служби мають право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені та штрафних санкцій у порядку, передбаченому законом.
Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ), зокрема ч. 5 ст. 4 встановлено, що державним податковим інспекціям надано право за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню за порушення термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями.
Як на підставу позову про визнання недійсним оспорюваного податкового повідомлення-рішення позивач послався на порушення відповідачем вимог п. 5.2 ст. 5 та п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ).
Преамбулою Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. N 2181-III ( 2181-14 ) (із змінами та доповненнями) встановлено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Згідно з п. 1.2 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Пунктом 5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено апеляційне узгодження податкового зобов'язання.
Правильно застосувавши зазначені норми, суди дійшли правильного висновку, що, оскільки пеня за порушення термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями не є податковим зобов'язанням, то вимоги п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) до даного виду платежу застосовуватись не можуть.
За змістом пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) - за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Згідно пп. 15.1.2 п. 15.1 ст. 15 цього ж Закону ( 2181-14 ) податкове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у підпункті 15.1.1 цього пункту, у разі коли: а) податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано; б) судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.
Визначення податкової декларації міститься в п. 1.11 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), згідно з яким податкова декларація - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки та за формою, встановленими законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).
Беручи до уваги вказані норми та дослідивши подану позивачем Декларацію про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами станом на 01.10.99 р., суди дійшли правомірного висновку, що дана декларація не є податковою декларацією в розумінні Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), а виручка резидентів у іноземній валюті, що отримана ними в результаті їх господарської діяльності, не є обов'язковим внеском до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, тобто не є податком, збором (обов'язковим платежем).
Отже, оскільки, чинним законодавством не передбачено подання податкових декларацій з операцій у сфері ЗЕД, а нарахування та/або сплата пені у сфері ЗЕД та штрафних санкцій за порушення валютного законодавства відбувається не на підставі податкової декларації, відповідно, відсутні підстави для застосування строків давності (1095 днів), передбачених пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ).
Згідно з пп. 18.1.3 п. 18.1 ст. 18 зазначеного Закону ( 2181-14 ), списанню з платників податків підлягають пеня та штрафні санкції, нараховані на податковий борг, визначений у підпунктах 18.1.1 та 18.1.2 цього пункту, та не сплачені до дня набрання чинності цією статтею, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані у зв'язку з порушенням строків розрахунків під час здійснення операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Станом на день набрання чинності ст. 18 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) спірна сума пені позивачу нарахована ще не була, що свідчить про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин статті 18 цього Закону. За таких обставин суди дійшли правомірного висновку щодо відсутності з боку відповідача порушень п. 5.2 ст. 5 та п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", при нарахуванні позивачу пені у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Правильно застосувавши при вирішенні даного спору в силу положень преамбули Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) норми цього Закону до спірних правовідносин, суди разом з тим не звернули увагу на те, що визначення оспроюваним податковим повідомленням-рішенням пені в розмірі 7024,44 грн., нарахованої згідно зі ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ), сумою податкового зобов'язання ТОВ "Трансфер" суперечить пунктам 1.2, 1.5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та ст. 15 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ).
З огляду на зазначене спірне податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню недійсним в частині визначення вказаної суми пені сумою податкового зобов'язання позивача, у зв'язку з чим позов підлягає частковому задоволенню, а рішення та постанова - відповідній зміні.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, п. 5 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансфер" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2004 та рішення господарського суду м. Києва від 25.06.2004 р. у справі N 28/255-33/257 змінити. Позов задовольнити частково. Визнати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва N 000027306/1 від 31.03.2004 р. недійсним в частині визначення пені у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 7024,44 грн. сумою податкового зобов'язання ТОВ "Трансфер".
В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2004 та рішення господарського суду м. Києва від 25.06.2004 р. у справі N 28/255-33/257 залишити без змін.