Разом з тим, доводи органу державної податкової служби - відповідача про те, що податкові зобов'язання з податку на додану вартість, які виникли у процедурі ліквідації при продажу майна боржника, мають бути віднесені та задоволені у третю чергу вимог кредиторів згідно п. 3 ч. 1 ст. 31 Закону ( 2343-12 ) є необгрунтованими, оскільки в цю чергу підлягають задоволенню лише вимог конкурсних кредиторів, визнаних судом в порядку ст.ст. 14 та 23 Закону.
При цьому, слід зазначити, що, якщо зайняти позицію державної податкової інспекції, як органу державної податкової служби, який відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) здійснює контроль за додержанням податкового законодавства та забезпечує повноту і своєчасність справляння до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), отже забезпечує наповнення державного бюджету України, згідно якої вказані суми податку на додану вартість повинні бути віднесені до третьої черги задоволення вимог кредиторів, то будуть мати місце наступні негативні правові наслідки.
У випадку, якщо майна боржника не вистачить для задоволення першої та другої черги, зокрема до складу останньої відноситься значна заборгованість з заробітної плати, регресні вимоги тощо, то тоді вимоги щодо сплати податків не задовольняються взагалі. За таких обставин державний бюджет України втрачає двічі: по-перше, у вигляді несплати податку банкрутом в особі ліквідатора та, по-друге, у зв'язку з виникненням у покупця права на включення цієї суми у свій податковий кредит і зменшення своїх податкових зобов'язань з податку на додану вартість та підстави для отримання відшкодування сплаченого податку на додану вартість з державного бюджету.
Вказане також свідчить про необгрунтованість нарахування податку на додану вартість при продажу майна боржника в ліквідаційній процедурі.
Отже, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у боржника не можуть виникати нові зобов'язання зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
З викладеного випливає, що в ліквідаційній процедурі у боржника-банкрута не з'являється ніяких додаткових податкових зобов'язань, крім тих, котрі у вигляді конкурсних вимог включені до реєстру вимог кредиторів відповідно до ст.ст. 14, 23 Закону ( 2343-12 ), тобто у боржника при продажу майна в ліквідаційній процедурі не виникає зобов'язань зі сплати податку на додану вартість.
Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Дніпропетровської області у даній справі.
На підставі наведеного та керуючись Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. N 2181-III ( 2181-14 ), Законом України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) та ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), суд ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Дніпропетровської МДПІ на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.09.2003 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2003 р. у справі N 17/124 ( v_124805-03 ) залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.09.2003 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2003 р. у справі N 17/124 ( v_124805-03 ) залишити без змін.