ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.04.2005 Справа N А-42/390-04
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09.06.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Добролюбової Т.В.
суддів Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова
на постанову Харківського апеляційного Господарського суду
від 12 січня 2005 р.
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ягуар"
до 1) Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова 2) Відділення Державного казначейства Комінтернівського району м. Харкова
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ Комінтернівському районі м. Харкова від 02.07.04 N 0002022310/0 та відшкодування 4230212,01 грн. бюджетної заборгованості з податку на додану вартість
в судовому засіданні взяли участь представники сторін:
від позивача: Демиденко Т.Г. до р. від 01.04.05.
від відповідача 1: Галецький І.М. дов. від 02.11.04 N 9337/10/10-018.
від відповідача 2: не з'явились, повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Ягуар" у серпні 2004 р. заявлений позов про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 02.07.04 N 0002022310/0, яким позивачеві зменшена сума до відшкодування податку на додану вартість у картці платника податку на 4230212,01 грн.; та відшкодування з бюджету 4230212,01 грн. бюджетної заборгованості з податку на додану вартість. Позовні вимоги обґрунтовані неправомірністю винесення оспорюваного податкового повідомлення-рішення, з огляду на відсутність у позивача порушень приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ). Позивач посилався на те, що за відсутності законодавчого обмеження, ціни продажу товару встановлюються суб'єктом господарської діяльності.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 09 листопада 2004 р., що ухвалене суддею Яризько В.О., позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 02.07.04 N 0002022310/0 та відшкодування 4230212,01 грн. бюджетної заборгованості з податку на додану вартість задоволені в повному обсязі. Господарський суд дійшов висновку про безпідставність прийняття податковою інспекцією оспорюваного податкового повідомлення-рішення про зменшення до відшкодування 4230212,01 грн. - суми податку на додану вартість у картці платника податку.
Харківський апеляційний господарський суд у складі: головуючого Бондаренко В.П., суддів Білоконь Н.Д., Токар М.В. постановою від 12 січня 2005 р. перевірене рішення Господарського суду Харківської області залишив без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова - без задоволення.
Державна податкова інспекція у Комінтернівському районі м. Харкова вважає, що постанова у справі прийнята з порушенням норм матеріального права. Просить Вищий господарський суд України здійснити перегляд матеріалів справи в касаційному порядку, скасувати рішення і постанову у справі. ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова обґрунтовує касаційну скаргу помилковим застосуванням судом апеляційної інстанції приписів пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ). При цьому скаржник вважає, що позивачем здійснені операції з придбання та реалізації товарів за цінами, нижче від ціни придбання без їх оплати та без мети отримання прибутку. Заявник наголошує на тому, що при прийнятті постанови суд апеляційної інстанції помилково застосовував до спірних правовідносин Закон України "Про підприємства" ( 887-12 ). На думку заявника судом порушені приписи статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" ( 2374-14 ), з огляду на те, що грошові кошти на розрахунковий рахунок підприємства від зобов'язання з платежу за векселем не надходили. Податкова інспекція вважає, що у позивача відсутні підстави для відшкодування ПДВ.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ягуар" судом отриманий відзив на касаційну скаргу, про залишення без змін судових актів у справі з підстав, якими вони вмотивовані.
Переглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки Харківським апеляційним господарським судом, Вищий господарський суд України відзначає наступне.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією у Комінтернівському районі міста Харкова була проведена документальна перевірка позивача з питання правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість за період січень-березень 2004 року, за наслідками якої складено акт N 413/23-204 від 30.06.2004 року. Перевіркою встановлено безпідставне заниження позивачем ціни товару, що призвело до заниження об'єкту оподаткування і виникнення від'ємного значення податку на додану вартість. На підставі акта перевірки ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова було прийняте податкове повідомлення-рішення N 0002022310/0 від 02.07.2004 про зменшення позивачеві до відшкодування суми податку на додану вартість у картці платника податку за січень 2004 р. - на 1081836,83 грн., за лютий 2004 р. - на 2054732 грн., за березень 2004 - на 1093643,14 грн., з підстав порушення позивачем приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ). Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, позивачем були надані Державній податковій інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова податкові декларації з податку на додану вартість за січень-березень 2004 року, в яких платник визначив до відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість за січень 2004 - 2999999 грн., за лютий 2004 - 2999980 грн., за березень 2004 - 2995174 грн., шляхом зарахування на рахунок в банку після погашення його податкових зобов'язань упродовж трьох наступних податкових періодів з часу подання декларації. Ухвалюючи судові рішення у справі господарські суди виходили з доведеності матеріалами справи факту від'ємного значення податку на додану вартість у позивача за податковими деклараціями січня-березня 2004 р. Проте такий висновок є передчасним, з огляду на те, що судами неповно з'ясовані обставини справи, з якими Закон України "Про податок на додану вартість" пов'язує виникнення у позивача права на бюджетне відшкодування, та не надано належної оцінки доводам відповідача, чим порушено приписи статті 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ). При цьому суди не з'ясували чи відбулась фактична сплата податку на додану вартість в ціні товару. За змістом Закону України "Про податок на додану вартість", право на відшкодування виникає лише при надмірній сплаті ПДВ, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті ПДВ в ціні товару, який платником не оплачений. До такого висновку слід прийти, виходячи з системного аналізу Закону, зокрема, абзацу 3 пункту 4.8 статті 4, де передбачено, що векселі отримані, але не оплачені платником податку, або видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов'язань чи податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, у яких такі векселі використовуються. Такий висновок узгоджується з визначенням "платник податку", наведеним в пункті 1.3 Закону України "Про податок на додану вартість", за яким, "платник податку" - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем. Відповідно до приписів пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Окрім того, судами не враховано те, що згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) валовими витратами виробництва та обігу визначаються суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які купуються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, а відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність визначена, як будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. Отже, до витрат, пов'язаних із здійсненням власної господарської діяльності, відносяться ті витрати, які платником податку використані (направлені) на отримання доходу. Суди обох інстанцій помилково не врахували такої обставини як використання позивачем товару у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку. Цей довід скаржник висував упродовж всього розгляду спору (на 138 арк. IV тому справи та на 104 арк. V тому справи).
З огляду на викладене, висновки судів про наявність у позивача права на бюджетне відшкодування заявлених сум податку на додану вартість є передчасними. Таким чином господарські суди обох інстанцій дали непереконливу юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові акти не можна вважати законними та обґрунтованими. Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи Господарському суду Харківської області необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Рішення Господарського суду Харківської області від 09.11.2004 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.01.2005 у справі N А-42/390-04 скасувати. Справу скерувати для нового розгляду до Господарського суду Харківської області.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова задовольнити частково.