СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
17.05.2005
(Витяг)
У березні 2003 р. товариство з обмеженою відповідальністю "Прометей" (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом про визнання недійсним розпорядження Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька (далі - ДПІ) від 3 лютого 2003 р. про внесення змін до вказаної платником суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) за результатами попередньої перевірки податкової декларації з ПДВ, яким зменшено суму бюджетного відшкодування на 866 тис. 794 грн.
Господарський суд Донецької області ухвалою від 4 квітня 2003 р. за зазначеним позовом порушив провадження у справі.
24 березня 2003 р. ТОВ звернулося до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ від 3 лютого 2003 р., згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 208 тис. 71 грн та нараховані штрафні санкції з нього в сумі 170 грн.
Господарський суд Донецької області ухвалою від 4 квітня 2003 р. за цим позовом порушив провадження у справі.
Ухвалою від 22 травня 2003 р. Господарський суд Донецької області за клопотанням ДПІ обидві справи об'єднав в одну.
Відповідач проти позовів заперечував, посилаючись на те, що оспорюванні рішення є законними та обґрунтованими.
Справа розглядалася судовими інстанціями неодноразово.
Господарський суд Донецької області останнім рішенням від 21 травня 2004 р., яке залишив без зміни Донецький апеляційний господарський суд, постановою від 15 липня 2004 р. позов задовольнив.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем правомірно згідно з п. 7.4 та п. 7.5 ст. 7 Закону від 3 квітня 1997 р. N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168/97-ВР) віднесено у липні 2002 р. до податкового кредиту на підставі податкової накладної ПДВ у сумі 867 тис. 2 грн і, таким чином, правових підстав для його зменшення та визначення іншої суми ПДВ з нарахуванням штрафних санкцій у відповідача не було.
Постановою Вищого господарського суду України від 3 березня 2005 р. постанова Донецького апеляційного господарського суду від 15 липня 2004 р. залишена без зміни з тих же підстав.
21 квітня 2005 р. Верховний Суд України порушив провадження за касаційною скаргою ДПІ, в якій міститься прохання скасувати зазначені судові рішення та направити справи на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування скарги зроблено посилання на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, невідповідність оскаржуваної постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вирішила, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновок судів про те, що позивачем правомірно згідно з п. 7.4 та п. 7.5 ст. 7 Закону N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) віднесено у липні 2002 р. до податкового кредиту на підставі податкової накладної ПДВ у сумі 867 тис. 2 грн і правових підстав для його зменшення та визначення іншої суми ПДВ з нарахуванням штрафних санкцій у відповідача не було, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Такий висновок є наслідком врахування лише самого факту наявності у позивача податкової накладної, виданої його контрагентом, і неврахування конкретних обставин справи та незастосування системного аналізу норм Закону.
Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) платником податку є особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Згідно зі змістом п. 1.8 ст. 1 цього ж Закону ( 168/97-ВР ) бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Суди, що вирішували спір, не спростували доводи відповідача - ДПІ - про те, що позивачем до складу податкового кредиту було включено ПДВ у розмірі 867 тис. 2 грн, нарахованого на суму процентів, що підлягала сплаті позивачем на підставі договору купівлі-продажу товару на умовах товарного кредиту від 7 липня 2002 р., за податковою накладною від 29 липня 2002 р., розрахунок за яким здійснено векселем, виданим позивачем як оплата товару, але не оплачених ним.
Відповідно до абзацу 3 п. 4.8 ст. 4 Закону N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) векселі отримані, але не оплачені платником податку, або видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов'язань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, в яких такі векселі використовуються.
Таким чином, постанова Вищого господарського суду України, постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції не відповідають вимогам чинного законодавства.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК ( 1798-12 ), Верховний Суд України постановив: касаційну скаргу ДПІ задовольнити; постанову Вищого господарського суду України від 3 березня 2005 р., постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15 липня 2004 р. та рішення Господарського суду Донецької області від 21 травня 2004 р. скасувати; справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.