ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.03.2005 Справа N 29/390
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.05.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді Добролюбової Т.В., суддів: Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2004 р. зі справи N 29/390 господарського суду м. Києва за позовом Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва до Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний дім Україна-Мерседес-Бенц", м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгарант", м. Київ, про визнання недійсним договору за участю представників сторін: від позивача - Колеснікова І.С. (довіреність від 12.11.2004 р. N 735), від відповідачів - не з'явилися; відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) учасники судового процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду, ВСТАНОВИВ:
Державна податкова інспекція у Солом'янському районі м. Києва звернулась до господарського суду м. Києва з позовом до Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний дім Україна-Мерседес-Бенц" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгарант" про визнання на підставі ст. 49 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (в редакції 1963 р.) недійсним договору поставки та монтажу обладнання від 14.11.2003 р. N 2003-11-14 та про стягнення з ТОВ "Трансгарант" на користь СП ТОВ "Автомобільний дім Україна-Мерседес-Бенц" грошових коштів у сумі 26320 грн. та про стягнення з СП ТОВ "Автомобільний дім Україна-Мерседес-Бенц" в доход державного бюджету - 26320 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір з боку ТОВ "Трансгарант" укладений з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, оскільки рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 17.03.2004 р. установчі документи товариства та свідоцтво платника ПДВ визнані недійсними з моменту їх реєстрації. Інспекція вважає, що зазначені обставини свідчать про наявність умислу з боку посадових осіб товариства на досягнення мети, суперечної інтересам держави, при підписанні спірного договору.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 09.08.2004 р. (суддя Усатенко І.В.) позовна заява прийнята до розгляду з порушенням провадження у справі N 29/390.
Розгляд справи ухвалами суду неодноразово відкладався.
Під час розгляду справи Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва 04.11.2004 р. голові господарського суду м. Києва подане клопотання про призначення колегіального розгляду справи. Клопотання обґрунтоване тим, що у провадженні господарського суду м. Києва знаходяться справи N 29/389 та 25/320 за участю тих же сторін та за тотожною суттю спору, а СП ТОВ "Автомобільний дім Україна-Мерседес-Бенц" є "відомим великим платником податків, що робить ці справи резонансними".
Листом від 09.11.2004 р. N 06-37.1/2484 інспекцію повідомлено про відсутність достатніх підстав для введення до складу суду додатково двох суддів з огляду на те, що "справа не викликає тієї складності, яка потребує колегіального розгляду, а також враховуючи велику завантаженість суддів".
Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва до Київського апеляційного господарського суду подана апеляційна скарга, в якій інспекція не погоджується з позицією голови господарського суду м. Києва, викладеній у листі від 09.11.2004 р., просить прийняти скаргу до провадження і направити справу до господарського суду м. Києва для її розгляду у колегіальному складі суддів.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2004 р. (судді: Зеленін В.О. - головуючий, Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.) в прийнятті апеляційної скарги ДПІ у Солом'янському районі м. Києва на лист господарського суду м. Києва від 09.11.2004 р. відмовлено з огляду на те, що відповідно до ч. 1 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) оскарженню підлягають ухвали місцевого господарського суду України у випадках, передбачених цим Кодексом.
Не погоджуючись із винесеною судом ухвалою, Державна податкова інспекція у Солом'янському районі м. Києва звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про її скасування та направлення апеляційної скарги на розгляд до Київського апеляційного господарського суду. Інспекція вважає, що апеляційною інстанцією порушені вимоги ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) щодо перевірки "законності та обґрунтованості винесення листа по справі...", ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо права апеляційного та касаційного оскарження та зауважує на тому, що за результатами розгляду клопотання згідно приписів Господарського процесуального кодексу України виноситься ухвала, а не лист.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, здійснивши перевірку законності та обґрунтованості винесеної апеляційним господарським судом ухвали, встановила відсутність підстав для її скасування з огляду на таке.
Відповідно до ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів. У разі додаткового введення судді до складу суду розгляд справи починається спочатку, рішення про розгляд справи у складі колегії суддів приймається головою місцевого господарського суду або його заступником після оцінки обґрунтованості потреби у призначенні колегіального розгляду справи, про що виноситься ухвала.
Згідно з частиною першою ст. 106 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) ухвали місцевого господарського суду України можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ). Отже, за приписами зазначеної норми оскарженню підлягають лише ті ухвали, про можливість оскарження яких прямо зазначено у відповідній статті Господарського процесуального кодексу України або Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в яких йдеться про винесення судом даних ухвал.
А відтак, твердження скаржника про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального та матеріального права не заслуговує на увагу з огляду на те, що нормами Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) не передбачено оскарження ухвал про призначення колегіального складу суддів для розгляду справи, а тому відповідно не може бути оскаржена і відмова в задоволенні такого клопотання.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2004 р. зі справи N 29/390 - залишити без змін.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва - залишити без задоволення.