ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.05.2004 Справа N 8/298
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16.06.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Шульги О.Ф. - головуючого, Дерепи В.І., Стратієнко Л.В.
за участю повноважних представників:
позивача - Тіток О.М.
відповідачів - Харченко Б.І., Хомутін М.І.
розглянувши у відкритому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Торговий дім "Добриня"
на ухвалу від 1 грудня 2003 року господарського суду Чернігівської області
та постанову від 28 січня 2004 року Київського апеляційного господарського суду у справі за позовом ВАТ "ПМК-210"
до ТОВ "Торговий дім "Добриня"
про визнання недійсним договору,
ВСТАНОВИВ:
В жовтні 2003 року ВАТ "ПМК-210" звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до ТОВ "Торговий дім "Добриня" про визнання недійсним договору посилаючись на те, що вказна угода не відповідає вимогам закону.
Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 1 грудня 2003 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 січня 2004 року, позов залишено без розгляду.
У касаційній скарзі відповідач просить вказані судові рішення скасувати, як необгрунтовані.
Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду позову 29 жовтня 2003 року відповідачем було заявлено клопотання про стягнення з ВАТ "ПМК-210" на його користь 42000 грн. у відшкодування витрат за послуги адвоката.
Приймаючи ухвалу про залишення позову без розгляду, місцевий господарський суд зазначене клопотання не вирішив, що визнати законним і обгрунтованим не можна.
Відмовляючи відповідачу в задоволенні заявленого клопотання, суд апеляційної інстанції вважав, що чинне законодавство не передбачає відшкодування господарських витрат сторін при залишенні позову без розгляду. При цьому господарський суд обгрунтував свої висновки посиланням на ч. 5 ст. 49 ГПК України ( 1798-12 ).
Проте, з вказаними висновками апеляційної інстанції погодитись не можна, оскільки вони є хибними.
Розглядаючи даний спір та приймаючи відповідні судові рішення по справі, господарські суди не звернули уваги на вимоги ч. 2 ст. 81 ГПК України ( 1798-12 ), яка передбачає, що при залишенні позову без розгляду виноситься ухвала, в якій можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат.
Тому, за наявності в матеріалах справи вищезазначеного клопотання відповідача, господарському суду необхідно було б обговорити питання про його вирішення по суті. Апеляційна інстанція вказані порушення норм процесуального права не усунула.
За таких обставин, суд вважає, що ухвала господарського суду та постанова апеляційної інстанції не можуть залишитись без змін і підлягають скасуванню.
При новому розгляді справи господарському суду необхідно врахувати наведене та вирішити спір відповідно до вимог ГПК України ( 1798-12 ).
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, ПОСТАНОВИВ:
1. Ухвалу господарського суду Чернігівської області від 1 грудня 2003 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 січня 2004 року скасувати, задовольнивши частково касаційну скаргу.
2. Справу передати на новий розгляд господарському суду Чернігівської області в іншому складі суду.