Частина друга статті 48 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) передбачає, що за недійсною угодою кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все отримане за угодою. А як зазначено у пункті другому постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про визнання угод недійсними" ( v0003700-78 ) застосування реституції між сторонами недійсного договору є обов'язком суду, який визнав угоду недійсною.
Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, Вищий господарський суд України на вказані вимоги закону уваги не звернув.
Крім того, підставою для визнання недійсними генеральних договорів NN Ю/4 і Ю/9 стала та обставина, що вони, на думку Вищого господарського суду України, укладені особою, яка не мала повноважень на їх укладання.
Однак Вищий господарський суд України не звернув уваги на те, що спірні договори носять загальний характер і не містять будь-якого посилання на їх ціну. Страхова сума, тарифи, страхові внески по ним визначаються по кожному об'єкту страхування окремо і вказуються у реєстрах до договору та сплачуються протягом місяця з моменту отримання страховиком акта про надання страхових послуг.
Враховуючи викладене, судам слід було перевірити, чи перевищують страхові внески по кожному об'єкту окремо суму понад 25 млн. грн. та чи потрібна була згода за цих обставин Спостережної ради відповідача на укладення зазначених договорів.
Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставинами, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Вищий господарський суд України, переглядаючи справу за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" та касаційним поданням Генеральному прокуратури України на вказані вимоги закону уваги не звернув, вдався до переоцінки доказів та зробив висновок про недоведеність обставини, яку суд апеляційної інстанцій визнав встановленою і залишив в силі рішення суду першої інстанції, де договір від 10 серпня 1998 року взагалі не досліджувався.
За таких обставин ухвалені по справі рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи слід повно та всебічно встановити всі обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), суд ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 3 жовтня 2002 року у справі N 17/9, постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 травня 2002 року та рішення арбітражного суду міста Києва від 9 квітня 2001 року - скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.