ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
06.07.2004
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ЗАТ "А.", ВСТАНОВИЛА:
У липні 2003 року ЗАТ "А." звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до ЗАТ "Н." та ТОВ "Л." про визнання недійсним договору купівлі-продажу передаточних пристроїв - інженерних мереж, укладеного між відповідачами. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що ЗАТ "Н." не мало права відчужувати майно, оскільки воно є невід'ємною частиною та входить до складу виробничого комплексу підприємства, будівлі якого здані в оренду позивачу.
Рішенням господарського суду Луганської області від 02.10.2003 позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу передаточних пристроїв - інженерних мереж, укладений між ЗАТ "Н." та ТОВ "Л.". Зобов'язано сторони повернути одна одній все отримане за договором.
Рішення мотивоване тим, що спірним договором порушено законні інтереси позивача щодо здійснення виробничої діяльності, оскільки відчужене майно є невід'ємною частиною виробничого комплексу підприємства, будівлі якого здані в оренду позивачу.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.01.2004 вищевказане рішення суду скасовано. У задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2004 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.01.2004 залишено без змін.
Ці постанови обгрунтовані тим, що реалізація ЗАТ "Н." власного майна не порушила чинного законодавства та права позивача.
Ухвалою Верховного Суду України від 10.06.2004 порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду від 20.04.2004 за касаційною скаргою ЗАТ "А.", де поставлено питання про скасування цієї постанови, постанови Донецького апеляційного господарського суду від 08.01.2004 та залишення без змін рішення господарського суду Луганської області від 02.10.2003. Посилання зроблені на порушення норм матеріального права, невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України та виявлення різного застосування Вищим господарським судом одного й того ж положення закону в аналогічних справах.
Заслухавши доповідача, пояснення представників ЗАТ "А." і ЗАТ "Н.", які підтримали доводи касаційної скарги та просили її задовольнити, представника ТОВ "Л.", який заперечував проти цього, та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Вищий господарський суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду, якою скасовано рішення суду першої інстанції, виходив з того, що реалізація ЗАТ "Н." власного майна не порушила чинне законодавство та права позивача, який не є власником цього майна, щодо здійснення виробничої діяльності.
Висновки, зроблені касаційною інстанцією, не грунтуються на матеріалах справи та суперечать вимогам закону.
Так, із матеріалів справи вбачається, що 3 березня 2003 року між ЗАТ "А." (далі - позивач) та ЗАТ "Н." (далі - 1-й відповідач) було укладено договір оренди будівель, споруд і передаточних пристроїв.
Згідно з актом приймання-передачі та додатком N 1 до договору від 03.03.2003 1-й відповідач передав в оренду позивачу майно, що знаходиться за адресою <...>.
У відповідності з розділом другим зазначеного договору мета оренди - промислове використання.
Відповідно до п. 4.1 договору термін оренди складає 3 роки з моменту приймання орендованого об'єкта за актом здачі-приймання.
Підтвердженням того, що передаточні пристрої - інженерні мережі - були передані за договором оренди є те, що відповідно до п. 7.1 договору орендар зобов'язується "за свій рахунок усувати несправності і поломки комунікацій орендованого об'єкта". Крім того, за умовами цього договору орендар самостійно і від свого імені укладає договори на надання комунальних послуг у повному обсязі зі спеціалізованими організаціями.
Той факт, що по договору оренди мала місце передача інженерних мереж, підтверджується також тим, що обидві сторони договору оренди - орендар та орендодавець - визнали фактичну передачу інженерних мереж по договору.
Як встановлено ст. 153 ЦК УРСР ( 1540-06 ), договір вважається укладеним, коли сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов. Істотними для договору оренди є умови, визначені ч. 1 ст. 10 Закону "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ). Зокрема, це виконання зобов'язань і відповідальність сторін.
Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР ( 1540-06 ) істотними умовами договору оренди можуть бути також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) за згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.
Згідно з вимогами чинного законодавства, у відповідності з розділом 2 договору оренди будівель, споруд і передаточних пристроїв від 03.03.2003 зазначена мета оренди - промислове використання, а істотними умовами цього договору є заборона орендодавцю на розпорядження орендованими об'єктами без письмової згоди орендаря та виконання зобов'язань орендаря.
27 червня 2003 року між 1-м відповідачем та ТОВ "Л." (далі - 2-й відповідач) було укладено договір купівлі-продажу передаточних пристроїв - інженерних мереж.
Згідно з актом приймання-передачі майна продавець (1-й відповідач) передав, а покупець (2-й відповідач) прийняв таке майно: позамайданна мережа ЛЕП - 6 кВт; внутрішньомайданні мережі ЛЕП - 6 кВт; внутрішньомайданні мережі госпфекальної і виробничої каналізації; трубопроводи чавунні; водопроводи керамічні; водопровідні мережі водопостачання; трубопроводи стальні. Загальна вартість реалізованого за даним договором майна склала 161584 грн. 80 коп.
У матеріалах справи міститься акт огляду приміщень і споруд, переданих в оренду ЗАТ "А.". Із цього документа вбачається, що електричні мережі, внутрішньомайданні мережі госпфекальної і виробничої каналізації, водопровідні мережі міського водопостачання є невід'ємною частиною орендованих основних засобів. Вони нерозривно пов'язані з приміщеннями і спорудами, що орендуються, є їх конструктивними елементами, а не самостійними основними засобами і не можуть бути відчужені без порушення функціонування об'єкта оренди.
Таким чином, укладанням спірного договору порушено права та охоронювані законом інтереси позивача.
У відповідності з вимогами ст. 131 ЦК УРСР ( 1540-06 ) складовою частиною речі є все те, що не може бути відділене від неї без пошкодження та істотного знецінення речі. При переході права на річ складові частини її не підлягають відділенню.
Отже, у даному випадку складовою частиною виробничого комплексу підприємства, будівлі якого здані в оренду, є передаточні пристрої - інженерні мережі. При передачі орендованих будівель в оренду позивачу передаються і передаточні пристрої - інженерні мережі, якими відповідно до п. 6.2 договору орендодавець не може розпоряджатися без письмової згоди орендаря.
Відповідно до ст. 4 Закону "Про власність" ( 697-12 ) власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб та держави. Стаття 48 цього ж Закону визначає, що положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадковуваного володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника.
Частиною 1 статті 28 Закону "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) передбачено, що орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності.
Наведені дані свідчать, що власником майна при розпорядженні власністю були порушені права та охоронювані законом інтереси інших юридичних осіб - орендаря - ЗАТ "А.".
З урахуванням наведеного, постанову Вищого господарського суду від 20.04.2004 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.01.2004 слід скасувати, а рішення господарського суду Луганської області від 02.10.2003 - залишити в силі.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК України ( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу ЗАТ "А." задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду від 20.04.2004 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.01.2004 скасувати, а рішення господарського суду Луганської області від 02.10.2003 залишити в силі.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.