ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.02.2005 Справа N А-04/130-04
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 21.04.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Глос О.І.,
суддів: Бакуліної С.В., Бенедисюка І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова
на постанову від 13.07.2004 року Харківського апеляційного господарського суду
у справі N А-04/130-04 господарського суду Харківської області
за позовом ТОВ "Час-ВС", м. Харків
до ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова
про визнання недійсним акту
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача Сологуб Є.В. (довіреність N 22 від 05.01.2005 року)
від відповідача Сліденко А.В. (доручення від 04.10.2004 року N 7178/10/10-024)
ВСТАНОВИВ:
У справі оголошувалась перерва до 07 лютого 2005 року.
Рішенням Господарського суду Харківської області (суддя Григоров А.М.) від 19.05.2004 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Філатов Ю.М., судді - Бондаренко В.П., Сіверін В.І.) від 13.07.2004 року, по справі N А-04/130-04 позов задоволено; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова N 0000242340/0 від 27.04.2004 року та податкове повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова N 0000252340/0 від 27.04.2004 року; стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В касаційній скарзі ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким у позові ТОВ "Час-ВС" відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 4.8 ст. 4, п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) та пп. 1.11.2 п. 1.11, п. 1.10, п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), ч. 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ).
У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) оцінка доказів господарським судом повинна ґрунтуватись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 року N 11 ( v0011700-76 ) "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі умови процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Судові рішення мотивовані правомірністю включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ по процентам за товарний кредит.
Судами встановлено, що спір у даній справі виник, зокрема, у зв'язку з включенням позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 2199375,00 грн., нарахованої на суму процентів, що підлягала сплаті позивачем на підставі договору купівлі-продажу товару (стержню контактного ССК-1) на умовах товарного кредиту N ТК-12/2 від 05.12.2003 року.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. При цьому термін "валові витрати виробництва (обігу)" слід розуміти у значенні, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (пункт 1.11 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість").
Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Судами дані положення закону не враховані. Мета, факт придбання, передачі стержню контактного ССК-1 та використання у власній господарській діяльності належним чином не досліджені, а отже обставини які мали правове значення для вирішення спору залишилися не встановленими.
Відповідно до пп. 1.11.2 п. 1.11 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) товарний кредит - це товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений термін та під процент.
Враховуючи визначення товарного кредиту та положення п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), дата виникнення податкових зобов'язань по товарах, які передаються на умовах товарного кредиту, припадає на дату відчуження таких товарів. Термін проведення позичальником розрахунків за отримані товари не змінює терміну нарахування податкових зобов'язань.
Водночас проценти, які мають бути нараховані або які нараховані згідно з угодою товарного кредиту, повинні включатися до бази оподаткування ПДВ, оскільки база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, а до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку (п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
Отже, колегія суддів не заперечує того, що суми ПДВ, нараховані (сплачені) на проценти за товарний кредит, можуть бути включені до складу податкового кредиту в міру віднесення витрат, пов'язаних із нарахуванням (сплатою) таких відсотків, до складу валових витрат.
Необхідно зазначити, що на валові витрати відносяться лише проценти, нараховані (сплачені) у зв'язку з веденням господарської діяльності.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає слушним довід касаційної скарги про порушення позивачем п. 1.32 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), а саме здійснення господарської діяльності без мети отримання доходу, оскільки в акті перевірки встановлено, що товар був у тому ж звітному періоді проданий із значними збитками, тобто нижче за ціну по якій (з урахуванням всієї суми, сплаченої у зв'язку з компенсацією товару) його було придбано.
Колегія суддів також вважає за необхідне зауважити, що судами законодавчо не спростовано доводів відповідача стосовно того, що договір N ТК-12/2 від 05.12.2003 року, з урахуванням умов, викладених, викладених у п. 2.3, п. 2.5, п. 3.3 "а", "б" цього договору щодо поставки товару покупцю та визначення строку оплати за товар (до 06.12.2003 року) (а.с. 36), не є договором товарного кредиту (на момент його укладення і до 06.12.2003 року він був договором купівлі-продажу), а нарахування відсотків саме після закінчення цього терміну (за певний період, до остаточного розрахунку, здійсненого шляхом передачі векселя - 30.12.2003 року), є способом забезпечення виконання зобов'язання.
Крім того, згідно абзацу третього пункту 4.8 ст. 4 цього Закону ( 168/97-ВР ) векселі, отримані, але не оплачені платником податку, або видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов'язань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, по яких такі векселі використовуються.
Таким чином, при встановленні факту розрахунку по процентах по товарному кредиту шляхом видачі векселя в силу пункту 4.8 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) виникнення у позивача права на включення до податкового кредиту в декларації за грудень 2003 року зазначеної суми ПДВ знаходиться у прямій залежності від факту оплати виданого векселя.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) та виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим постановлені у справі судові акти підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, - ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова від 22.07.2004 року N 5162/10/10-024 на постанову Харківського апеляційного господарського суду 13.07.2004 року у справі N А-04/130-04 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 19.05.2004 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду 13.07.2004 року у справі N А-04/130-04 - скасувати.
Справу N А-04/130-04 направити до Господарського суду Харківської області на новий розгляд.