З установлених судовими інстанціями обставин справи та з доводів касаційної скарги, в тому числі пов'язаних з посиланням на Правила розрахунків та перевезення вантажів, не вбачається нав'язування з боку СТГО "Південна залізниця" таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору під час укладення договорів про порядок оплати за транспортні послуги, з перевезення вантажу. Зокрема, як з'ясовано названими судовими інстанціями, матеріали справи та пояснення відповідача не містять фактичних даних, які свідчили б про незгоду клієнтів СТГО "Південна залізниця" із запропонованими нею умовами договорів, тобто сторони у цих договорах дійшли взаємної згоди щодо їх умов. Між тим саме нав'язування умов договору, наведених в абзаці другому статті 4 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ), є неодмінною умовою кваліфікації дій СТГО "Південна залізниця" за цією нормою. У даному разі наявність такої умови не можна вважати встановленою.
Викладене стосується також і кваліфікації АМКУ фактів включення до зазначених договорів умови щодо сплати клієнтами СТГО "Південна залізниця" суми 82,26 грн. за послуги з реєстрації (присвоєння) кодів як "нав'язування товару, не потрібного контрагенту". Попередніми судовими інстанціями правильно застосовано у вирішенні спору приписи статті 62 Статуту залізниць ( 457-98-п ) та Правил розрахунків за перевезення вантажів ( z0864-00 ), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 N 644 ( z0861-00 ). Надання відповідних послуг, спрямованих на додержання зазначених приписів, узгоджувалося з інтересами як СТГО "Південна залізниця", так і її клієнтів, тобто свідчило про досягнення ними згоди з договірних умов, а не про нав'язування непотрібного товару.
Доводи касаційної скарги про те, що "вступаючи у договірні відносини із позивачем, суб'єкти господарювання, з метою запобігання конфліктних ситуацій, не зверталися до суду, не бажаючи настання негативних наслідків для їх господарської діяльності", мають характер не встановленого факту, а припущення, яке не може бути покладено в основу судового рішення. Зазначення у касаційній скарзі про "отримання скарг від суб'єктів господарювання на дії суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище на певному товарному ринку", не знаходить підтвердження за встановленими судовими інстанціями обставинами справи та доводами АМКУ. Водночас касаційна інстанція згідно із статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене Вищий господарський суд України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій щодо відсутності підстав для кваліфікації дій СТГО "Південна залізниця" як порушення антимонопольного законодавства.
У зв'язку з цим зазначені в даній постанові помилки попередніх судових інстанцій у застосуванні норм Закону України "Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ) та Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України ( z0090-94 ) не вплинули на правильність резолютивних частин оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для їх скасування не вбачається.
Названими судовими інстанціями з достатньою повнотою встановлено обставини, що входять до предмету доказування в даній справі, отже, немає підстав вважати порушеними приписи норм процесуального права, в тому числі статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).
Керуючись статтями 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2003 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2005 зі справи N 27/116-5/41 залишити без змін, а касаційну скаргу Антимонопольного комітету України - без задоволення.