Колегія суддів вважає, що суд при вирішенні спору підставно дійшов висновку, що термін "вимога" (про надання інформації) визначає спосіб дії Комітету, а запит є лише формою такої вимоги. При цьому також береться до уваги те, що статті 16 і 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ) передбачають обов'язковість виконання законних вимог державних уповноважених Комітету у визначені ними строки.
За таких обставин невиконання Залізницею законних вимог Комітету тягне за собою передбачену статтею 19 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) відповідальність.
Колегія суддів також відзначає, що згідно зі статтею 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ) Комітет здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ), Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ), Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" ( 236/96-ВР ), цього Закону, інших законів та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів. Право державних уповноважених Комітету розглядати справи про порушення антимонопольного законодавства та своїми рішеннями (постановами) накладати штрафи чітко визначено у вказаних законодавчих актах, зокрема в абзаці 7 частини першої статті 16, частині другій статті 17, статті 24 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", інших нормативних документах, в тому числі згаданих Правилах ( z0090-94, z0471-98 ).
При цьому також береться до уваги, що самі Правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства ( z0090-94, z0471-98 ), а також підстави їх затвердження Комітетом, неодноразово були предметом розгляду у Вищому господарському (арбітражному) суді України, однак підстав для визнання їх такими, що не відповідають законодавству та підлягають визнанню недійсними, жодного разу не вбачалося (рішення та постанови Вищого арбітражного суду України у справах N 5/61, 1/21, 1/121/4/120).
Зважаючи на викладене та керуючись статтями 107, 111-5, 111-7, 111-9 ГПК ( 1798-12 ), колегія суддів ПОСТАНОВИЛА:
рішення Вищого арбітражного суду України від 06.05.2001 у справі N 7/11 залишити без змін, а касаційну скаргу Львівської залізниці - без задоволення.
"Постанови Верховного Суду України та Вищого господарського суду України у господарських справах", випуск 1, 2003 р.