Для реалізації вказаних положень процесуального закону господарський суд наділений правом самостійно витребувати докази, залучати інших осіб до участі у справі, тощо.
З вищевикладеного вбачається, що законом на господарський суд покладено обов'язок повно і всебічно встановити всі обставини справи та застосувати самостійно закон, навіть, якщо таку норму сторона спору не вказала.
Отже, господарський суд першої інстанції мав право самостійно застосувати норму закону, яка була підставою для правильного вирішення спору.
Приймаючи рішення місцевий господарський суд правомірно виходив з того, що порушення цивільного законодавства України, допущені сторонами при укладенні Договору, є підставою для визнання його недійсним частково.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" ( 2866-14 ) спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку. Неподільне майно не підлягає відчуженню. Загальне майно перебуває у спільній частковій власності співвласників багатоквартирного будинку. Власники приміщень володіють, користуються і у встановлених цим Законом та цивільним законодавством межах розпоряджаються спільним майном. При відчуженні приміщення в жилому будинку право на частку неподільного майна підлягає відчуженню разом з приміщенням без виділення частки в натурі.
Згідно ст. 319 ЦК України ( 435-15 ) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 321 ЦК України ( 435-15 ) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Викладене свідчить про те, що у спільній власності (частковій та сумісній) всіх власників приміщень знаходиться загальне та неподільне майно багатоквартирного будинку. Законом прямо заборонено відчужувати неподільне майно власників приміщень будинку, а рішення про відчуження такого майна повинне бути прийняте згідно вимог законодавства про розпорядження спільною частковою власністю, тобто за згодою всіх співвласників.
Предметом Договору визначено, зокрема, майно, яке відноситься до загального та неподільного майна власників приміщень будинку по пер. Високий, 12/14. Оскільки за відсутності згоди всіх співвласників приміщень будинку відчужувалось неподільне майно всіх власників приміщень будинку, то слід визнати обґрунтованим висновки місцевого господарського суду про те, що договір в цій частині суперечить вимогам цивільного законодавства.
При цьому, як вбачається з рішення місцевого господарського суду, Одеська облспоживспілка підтримувала вимоги позивача в повному обсязі, просила суд про задоволення позову, та посилалась на те, що Договір має бути визнаний недійсним, оскільки дозволу на відчуження відомчого житлового фонду не було надано вищим органом цієї спілки - Радою Одеської облспоживспілки.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про споживчу кооперацію" ( 2265-12 ) власність споживчої кооперації є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності. Забороняється відволікання майна споживчих товариств та їх спілок на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю. Майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок або уповноважених ним органів.
Оскільки на момент укладення Договору приміщення відомчого житлового фонду, які не були придбані фізичними особами, належали на праві власності Одеській облспоживспілці, то в частині відчуження цього майна продавцю згідно положень ст. 10 Закону "Про споживчу кооперацію" ( 2265-12 ) був необхідний дозвіл ради облспоживспілки.
Як встановлено судом першої інстанції, рада Одеської облспоживспілки дозволу на відчуження житлового будинку по пер. Високий, 12/14 чи відомчого житлового фонду вцілому ПП "Генеральний будівельний менеджмент" не надавала, а відтак Договір в цій частині суперечить вимогам законодавства України.
В силу положень ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) умовами дійсності правочину є відповідність його вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України ( 435-15 ) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" ( 1952-15 ) для державної реєстрації виникнення прав на нерухоме майно до місцевого органу державної реєстрації прав разом із заявою про державну реєстрацію прав подаються документи про правочини щодо такого об'єкта нерухомого майна та їх копії або інші документи, що свідчать про встановлення, зміну чи припинення речового права.
Згідно ч. 1 ст. 24 цього Закону ( 1952-15 ) у державній реєстрації права може бути відмовлено в разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним Договору частково.
Як встановлено місцевим господарським судом, Договір став підставою для здійснення КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомого майна" державної реєстрації права власності ПП "Генеральний будівельний менеджмент" на будинок за адресою м. Одеса, пров. Високий, 12/14.
Слід погодитись з висновками суду першої інстанції в частині скасування державної реєстрації права власності ПП "Генеральний будівельний менеджмент" на будинок за адресою м. Одеса, пров. Високий, 12/14.
Суд мотивовано послався на те, що поданий ПП "Генеральний будівельний менеджмент" на реєстрацію права власності договір купівлі-продажу визнаний судом в цій частині недійсним, а тому відпала підстава для існування запису про державну реєстрацію права власності на житловий будинок за відповідачем.
Рішення господарського суду Одеської області від 20.12.2005 р. у справі N 22-23/321-05-10190 про визнання Договору дійсним в порядку ст. 220 ЦК України ( 435-15 ) прийнято за результатом розгляду позовної вимоги про дійсність договору, а не за вимогами про визнання права власності. Тому, вказане рішення не могло бути самостійною підставою для реєстрації права власності ПП "Генеральний будівельний менеджмент" на житловий будинок.
Приймаючи рішення господарський суд першої інстанції правомірно не застосував ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) з посиланням на рішення господарського суду Одеської області від 20.12.2005 р. у справі N 22-23/321-05-10190.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
При розгляді даної справи місцевим господарським судом не допущена помилка у застосуванні положень статті 35 ГПК України ( 1798-12 ) щодо підстав звільнення від доказування.
Приймаючи до уваги, що склад сторін у даній справі та справі N 22-23/321-05-10190 не є тотожним, що підставно враховано судом, а також враховуючи інший предмет спору даних справ, вищевказане судове рішення не може мати преюдиційного значення для розгляду даної справи.
Висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.
В порушення ст.ст. 43, 99, 101, 104, 105 ГПК України ( 1798-12 ), доводи апеляційного господарського суду, за якими він не погодився з висновками суду першої інстанції, є необґрунтованими. Змінюючи рішення, апеляційний господарський суд висновків місцевого господарського суду належним чином не спростував та дійшов власних висновків, які суперечать обставинам справи та вимогам законодавства. Здійснена апеляційним господарським судом неналежна юридична оцінка обставин справи призвела до неналежного з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін та неправильного застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини. Як наслідок, постанова апеляційного господарського суду не відповідає положенням ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) та вимогам, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. N 11 ( v0011700-76 ).
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд першої інстанції в порядку ст.ст. 4-3, 4-7, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, мотивовано задоволено первісний позов частково.
У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду - залишенню в силі.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), суд ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Високий" задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.02.2008 р. у справі N 9/69-07-1394 скасувати.
Рішення господарського суду Одеської області від 15.06.2007 р. у даній справі залишити без змін.
Головуючий, суддя Т.Козир
Судді Т.Барицька
О.Подоляк