Судом першої інстанції, на підставі належним чином зібраних та оцінених доказів, встановлено, що акції, які були предметом спірного договору купівлі-продажу, були передані позивачем відповідачу, як внесок до його статутного фонду.
Відповідно до статті 111 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи викладене, неправильним є висновок Вищого господарського суду України про те, що спірний договір суперечить вимогам ст. 225 ЦК ( 1540-06 ), ст. 28 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) і ст. 5 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" ( 710/97-ВР ), оскільки був укладений особою, яка не мала права на відчуження акцій.
За таких обставин, постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Одеської області залишено в силі, як законне та обгрунтоване.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Верховний Суд України, ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 10 травня 2002 року у справі N 17-2-18/01-8184 скасувати.
Рішення господарського суду Одеської області від 10 лютого 2002 року залишити в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.