ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
26.05.2004
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України <...>,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Р-ка Б.Д., Р-ка Д.М. до К-юк М.Г., Заліщицької районної державної адміністрації про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, їх права власності на частку в статутному фонді підприємства та визнання незаконним розпорядження голови Заліщицької районної державної адміністрації, встановила:
У квітні 2002 року Р-ко Б.Д. і Р-ко Д.М. звернулися до суду з указаним позовом до К-юк М.Г., обгрунтовуючи свої вимоги тим, що в грудні 1991 року вони спільно з К-ком І.С. створили мале підприємство (далі - МП) "К.", у статутному фонді якого Р-ко Б.Д. мав частку в розмірі 40 %, Р-ко Д.М.- 30 %, К-юк І.С. - 30 %.
18 березня 2001 року К-юк І.С. помер і спадкове майно, яке складалося з 95 % статутного фонду МП "К.", згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 30 жовтня 2001 року успадкували в рівних частках К-юк М.Г. та діти померлого - К-юк А.І і К-юк Ю.І.
У первинній та додатковій позовних заявах позивачі зазначали, що 65 із 95 % статутного фонду успадковано відповідачами незаконно, оскільки вони не давали згоди на перерозподіл часток, а внесені 1 квітня 1997 року зміни в статут фірми є незаконними, тому що рішення зборів засновників щодо перерозподілу часток не було, наявні копії цих документів підроблені.
Посилаючись на зазначене, позивачі просили визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом у частині успадкування 65 %; визнати за Р-ко Б.Д. право на 40 %, за Р-ко Д.М. - 30 % та за відповідачами - 30 % у статутному фонді; визнати незаконним розпорядження голови Заліщицької районної державної адміністрації N* від 25 квітня 1997 року, яким зареєстровані зміни до статуту МП "К.".
Рішенням Заліщицького районного суду від 21 лютого 2003 року позов задоволено частково.
Визнано право власності за Р-ко Д. М. на 30 % статутного фонду в майні МП "К."; визнано недійсними свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті К-ка І.С. за К-юк М.Г., К-ком М, К-ком Ю.І. у частині визнання їх права на 25 % статутного фонду і розпорядження голови Заліщицької районної державної адміністрації N* від 25 квітня 1997 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 22 квітня 2003 року вказане рішення в частині визнання недійсним розпорядження голови Заліщицької районної державної адміністрації N* від 25 квітня 1997 року залишено без зміни, а в іншій частині - скасовано та постановлено нове, яким визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину від 30 жовтня 2001 року та визнано спадковим майном 30 % у статутному фонді СП "К.".
На рішення апеляційного суду надійшла касаційна скарга К-юк М.Г, в якій ставиться питання про його скасування та ухвалення нового про відмову в позові Р-ку Б.Д. і Р-ку Д.М., з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
У касаційній скарзі Заліщицької районної державної адміністрації ставиться питання про скасування зазначеного рішення й ухвалення нового про відмову у визнанні недійсним розпорядження райдержадміністрації.
Палата вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статей 5 та 137 ЦПК України ( 1502-06 ) суд приступає до розгляду цивільної справи за заявою особи, яка звертається за захистом своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а позовна заява повинна містити в собі підпис позивача або його представника (в останньому випадку до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що стверджує повноваження представника).
Судом не дотримано вимог цих норм права, оскільки позовна заява від Р-ка Б.Д, підписана не ним, а іншою особою, і це визнано останнім у засіданні касаційної інстанції. Наявність повноважень у інших осіб звертатися до суду з позовом в інтересах Р-ка Б.Д. судом не перевірено.
Відповідно до ст. 202 ЦПК ( 1502-06 ) суд повинен прийняти рішення з питань дотримання строку позовної давності.
Позивачі оспорили розпорядження Заліщицької районної державної адміністрації від 25 квітня 1997 року, подавши про це додаткову позовну заяву до суду під час розгляду даної справи (дати оформлення заяви та її реєстрації в суді відсутні). Свої вимоги обгрунтовували як статтями 248-1, 248-2, 248-4, 248-7 ЦПК ( 1502-06 ), так і статтями 6, 48 Закону "Про власність" ( 697-12 ). Суд розглядав справу в позовному провадженні, а тому відповідно до вимог ст. 202-1 ЦПК мав визначитися з питання дотримання позивачами строків звернення з позовом до суду та наявності підстав для його поновлення з урахуванням того, що оспорювані дії мали місце в 1997 році. Однак цих обставин судом не перевірено і відповідного висновку не зроблено.
У порушення ст. 202-1 ЦПК ( 1502-06 ) суд не визначився й не зазначив у рішенні правової норми (норми матеріального права), яка регулює виниклі між сторонами правовідносини.
Апеляційний суд дійшов висновку, що МП "К." є товариством з обмеженою відповідальністю, і керувався нормами, які регулюють діяльність такого товариства. Між тим позов заявлено з посиланням на статті 6, 48 закону "Про власність" ( 697-12 ), а не на норми Закону "Про господарські товариства" ( 1576-12 ). Визначаючи організаційно-правову форму МП "К." як товариства з обмеженою відповідальністю, суд не в повній мірі з'ясував пов'язані з цим фактичні обставини та їх відповідність статтям 50 - 64 Закону "Про господарські товариства".
Посилаючись на статті 16, 59 Закону "Про господарські товариства" ( 1576-12 ), п. 3.4 Статуту МП, суд зазначив, що виключення з числа засновників може мати місце за рішенням загальних зборів з дотриманням вимог статей 60, 61 цього Закону. Однак ст. 16 Закону та п. 3.4 Статуту не містять норм щодо виключення з числа засновників. Судами не з'ясовано, що в дійсності мало місце: відступлення Р-ком Б. Д. своєї частки іншому учаснику товариства і його вихід з нього чи виключення з товариства. Встановлення цих обставин має суттєве значення для перевірки обгрунтованості процедури вирішення цього питання.
Крім цього, апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції, фактично і не прийняв рішення щодо вимог позивачів про визнання за ними права на відповідні частки в статутному фонді МП і навпаки, визнав таке право за відповідачами, хоча вони позову про це не заявляли.
За таких обставин і в зв'язку з порушенням судами норм процесуального та матеріального права ухвалені ними рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 334 ЦПК ( 1503-06 ), Судова палата УХВАЛИЛА:
Касаційні скарги К-юк М. Г. та Заліщицької районної державної адміністрації задовольнити частково.
Рішення Заліщицького районного суду від 21 лютого 2003 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 22 квітня 2003 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.