ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
08.06.2004
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ВАТ "Д." на постанову Вищого господарського суду України від 25.02.2004 у справі за заявою корпорації "І." до ВАТ "Д." про банкрутство, ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2002 року корпорація "І." звернулася до господарського суду Донецької області із заявою про визнання банкрутом ВАТ "Д.".
Ухвалою господарського суду Донецької області від 22.07.2003 приватне підприємство "Б." визнано кредитором боржника на суму 3600000 грн.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.12.2003 скасовано ухвалу суду першої інстанції від 22.07.2003 та у задоволенні вимог приватного підприємства "Б." про визнання його кредитором ВАТ "Д." відмовлено з тих мотивів, що відсутні правові підстави для визнання його кредитором боржника, оскільки приватне підприємство "Б." не довело, що є законним держателем простого векселя на суму 3600000 грн.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2004 скасовано постанову суду апеляційної інстанції, а ухвалу господарського суду Донецької області від 22.07.2003 залишено без змін з тих підстав, що Донецький апеляційний господарський суд при вирішенні даної справи дійшов необґрунтованого висновку, що приватне підприємство "Б." не довело правомірність своїх вимог.
Ухвалою від 20.05.2004 Верховним Судом України за касаційною скаргою ВАТ "Д." порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 25.02.2004 з мотивів її невідповідності нормам матеріального права та різного застосування Вищим господарським судом України положень одного й того ж закону в аналогічних справах.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників ВАТ "Д.", приватного підприємства "Б.", дочірньої компанії "У.", національної акціонерної компанії "Н." та приватного підприємства "Д. І.", перевіривши матеріали справи і рішення, які приймались судами у процесі її розгляду, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу ( 1798-12 ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ч. 2 ст. 34 цього ж Кодексу ( 1798-12 ) обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Окрім того, ст. 36 Господарського процесуального кодексу ( 1798-12 ) встановлено, що оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, приватне підприємство "Б." не надало для дослідження оригінал векселя, на який посилалося як на підставу своїх кредиторських вимог, ні господарському суду Донецької області, ні Донецькому апеляційному господарському суду.
За таких обставин господарський суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що приватне підприємство "Б." не довело належними доказами правомірність своїх вимог.
Враховуючи викладене, постанова суду касаційної інстанції від 25.02.2004 підлягає скасуванню, а постанова Донецького апеляційного господарського суду від 10.12.2003 - залишенню в силі.
Керуючись ст. ст. 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 25.02.2004 у справі скасувати, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.12.2003 - залишити в силі.
Постанова остаточна й оскарженню не підлягає.