Відповідно до частини другої ст. 151 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.
Частиною другою ст. 4 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) передбачено, зокрема, що цивільні права та обов'язки виникають внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.
Відповідно до ст. 440 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі.
Відповідно до ст. 442 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у галузі адміністративного управління, відшкодовується на загальних підставах (статті 440 і 441 цього Кодексу), якщо інше не передбачено законом. За шкоду, заподіяну такими діями організаціям, відповідальність настає в порядку, встановленому законом.
Однією з умов цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду на підставі статей 440, 442 ЦК УРСР ( 1540-06 ) є правопорушення, одним з елементів якого є безпосередній причинний зв'язок між шкодою і неправомірними діями особи, що її завдала.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення збитків, господарські суди дійшли помилкового висновку про віднесення витрат позивача за зберігання товару на митному складі, оплати незалежної ветлабораторії за проведені лабораторні дослідження, сплати пені за порушення термінів розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності, збитків на обслуговування кредиту, збитків на виробничі потреби (електроенергія, зарплата сторожам, працівникам кормоцеху), транспортних витрат по перевезенню товару, закупці товару, юридичних витрат до збитків, так як це суперечить статті 203 ЦК УРСР ( 1540-06 ), оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному причинному зв'язку з діями відповідача по визначенню коду товару.
При таких обставинах Вищий господарський суд України дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового скасування судових рішень.
Виходячи з викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційне подання задовольнити частково.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2005 та рішення господарського суду Тернопільської області від 16.12.2004 у справі N 3/209-1836 в частині визначення коду товару залишити без змін.
3. В частині позовних вимог щодо стягнення збитків судові рішення у справі скасувати, в позові відмовити.
4. Витрати по сплаті державного мита за перегляд справи в касаційному порядку віднести на сторони пропорційно задоволених вимог.
5. Доручити господарському суду Тернопільської області видати відповідний наказ.