Декрету ( 14-92 ), на яку посилався заявник, визначає порядок обчислення і сплати податку на добавлену вартість.
Абзац перший пункту 21 Постанови ( 247-97-п ) зобов'язує Міністерство фінансів разом з місцевими фінансовими органами, Головним управлінням Державного казначейства та Державною податковою адміністрацією України до прийняття Закону України "Про Державний бюджет України на 1997 рік" ( 404/97-ВР ) здійснювати відшкодування підприємствам-експортерам дебітового сальдо за податком на додану вартість з відповідних бюджетів за умови проведення документальних перевірок з дотриманням вимог законодавства.
Документи, які необхідно перевіряти для встановлення факту звільнення від сплати податку на додану вартість, визначені у абзаці другому пункту 21 Постанови ( 247-97-п ). Цей припис не змінює встановленого Декретом ( 14-92 ) порядку розрахунку податку.
З огляду на викладене постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов від 23.02.2000 року рішення Вищого арбітражного суду України залишено без зміни.
3. Накази Міністерства транспорту України від 02.02.99 N 53 ( z0103-99 ) "Про затвердження ставок плати за користування вагонами і контейнерами залізниць" та від 25.02.99 N 113 ( z0165-99 ) "Про затвердження Правил користування вагонами і контейнерами" видані відповідно до чинного законодавства.
Рішенням Вищого арбітражного суду України від 01.11.99 задоволено позов державного комбінату щодо визнання недійсними наказів Міністерства транспорту України від 02.02.99 N 53 ( z0103-99 ) "Про затвердження ставок плати за користування вагонами і контейнерами залізниць" та від 25.02.99 N 113 ( z0165-99 ) "Про затвердження Правил користування вагонами і контейнерами".
У заяві про перевірку рішення у порядку нагляду, Міністерство транспорту України просило його скасувати, у позові відмовити. Заявник посилався на те, що оспорювані накази видано на конкретизацію пункту 119 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 N 457 ( 457-98-п ) (далі - Статут).
Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила, що оспорюваними наказами ( z0103-99, z0165-99 ) встановлено ставки плати за користування вагонами і контейнерами і затверджено Правила користування вагонами і контейнерами.
Відповідно до статті 5 Статуту ( 457-98-п ) на Міністерство транспорту України покладено розробку і затвердження правил перевезення вантажів, технічних умов навантаження і кріплення вантажів та деяких інших нормативних документів.
Видаючи оспорювані накази, відповідач виходив з вимог чинного на той час Положення про Міністерство транспорту України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.95 за N 1186/95 та пункту 5 Статуту ( 457-98-п ). Зазначені накази набули чинності у встановленому порядку шляхом їх реєстрації у Міністерстві юстиції України.
Матеріали справи свідчили, що правова природа прийнятих відповідачем нормативних актів, які були предметом спору, з достовірністю вказувала на те, що зазначені акти офіційно видано як окремий розділ майбутніх національних Правил перевезення вантажів, спрямований на конкретизацію статті 119 Статуту ( 457-98-п ) до затвердження цих Правил у повному обсязі.
Чинним законодавством не забороняється послідовне введення в дію Правил перевезення вантажів окремими розділами. Тобто не вимагається одномоментне введення в дію зазначених Правил в комплексі, а допускається поступове набрання ними чинності у вигляді окремих частин (розділів).
З огляду на викладене постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов від 25.02.2000 рішення Вищого арбітражного суду України з цієї справи скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
4. Наказ Головного управління Державного казначейства України від 22.03.99 N 25 ( z0233-99 ) "Про затвердження Порядку безспірного списання коштів з реєстраційних рахунків установ та організацій, оплата видатків яких здійснюється з єдиного казначейського рахунка" виданий відповідно до вимог чинного законодавства України.
Рішенням Вищого арбітражного суду України від 15.09.99 відмовлено у позові товариству з обмеженою відповідальністю про визнання недійсним наказу Головного управління Державного казначейства України від 22.03.99 N 25 ( z0233-99 ), яким затверджено Порядок безспірного списання коштів з реєстраційних рахунків установ та організацій, оплата видатків яких здійснюється з єдиного казначейського рахунка (далі - Порядок).
У заяві про перевірку зазначеного рішення в порядку нагляду товариство з обмеженою відповідальністю посилалося на невідповідність, зокрема, статей 32, 33 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), статті 2 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) та статті 41 Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" ( 378-14 ).
Розглянувши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила, що управління коштами державного бюджету України здійснюють органи Державного казначейства України, функціональні обов'язки яких визначено Положенням про назване казначейство, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.95 N 590 ( 590-95-п ) (з подальшими змінами та доповненнями).
Відповідно до вимог абзацу дев'ятого статті 2 Указу Президента України від 27.04.95 N 335/95 "Про Державне казначейство України", пунктів 8, 15 зазначеного Положення ( 590-95-п ), Державне казначейство України розробляє і затверджує нормативно - методичні та інструктивні документи з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів.
Оспорюваний наказ ( z0233-99 ) прийнято відповідно до статті 41 Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" ( 378-14 ). Затверджений цим наказом Порядок поширюється на реєстраційні рахунки, відкриті в органах Державного казначейства України установам і організаціям, які перейшли на казначейську форму виконання бюджету за видатками.
Згідно з пунктом 1.4 Порядку ( z0233-99 ) безспірне списання (стягнення) коштів з установ та організацій, оплата видатків яких здійснюється з єдиного казначейського рахунка, здійснюється у випадках, установлених законами України, а також за рішеннями суду, арбітражного суду та за виконавчими написами нотаріусів.
Статтями 95, 96 Конституції України ( 254к/96-ВР ) встановлено, що Верховною Радою України щорічно затверджується Державний бюджет України на період з 1 січня по 31 грудня. За змістом статей 7, 22 Закону України "Про бюджетну систему України" ( 512-12 ) питання бюджетного фінансування та використання бюджетних коштів є компетенцією Верховної Ради України та органів виконавчої влади.
Враховуючи викладене, наказ Головного управління Державного казначейства України від 22.03.99 N 25 ( z0233-99) "Про затвердження Порядку безспірного списання коштів з реєстраційних рахунків установ та організацій, оплата видатків яких здійснюється з єдиного казначейського рахунка" видано відповідно до вимог чинного законодавства України.
За таких обставин судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила рішення Вищого арбітражного суду України без зміни.
5. Частину першу пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 N 165 ( z0233-97 ) (в редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 08.10.98 N 469 ( z0691-98 ) визнано недійсною.
Рішенням Вищого арбітражного суду України від 21.12.99 задоволено позовні вимоги виробничо-комерційної фірми про визнання недійсною частини першої пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 N 165 ( z0233-97 ) (в редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 08.10.98 N 469 ( z0691-98 ).
Рішення мотивоване тим, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законодавчі акти України не надають Державній податковій адміністрації України права визнавати ті чи інші документи недійсними та/або визначати умови, за яких документи вважаються недійсними.
Пункт 10.3 статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (далі - Закон) надає право центральному податковому органу України лише встановлювати правила податкового обліку, а не визначати, які з податкових накладних є недійсними.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державна податкова адміністрація України звернулася до судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов з заявою про скасування цього рішення та відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідно до частини другої статті 6 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та пунктів 2, 3 статті 8 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) Державна податкова адміністрація України видає у випадках, передбачених законом, нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування, затверджує форми податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів. На виконання пункту 10.3 статті 10 Закону Державною податковою адміністрацією України видано наказ від 30.05.97 N 165 ( z0233-97 ) (з подальшими змінами), яким затверджено Порядок заповнення податкових накладних (далі - Порядок). Порядок є різновидністю правил податкового обліку, встановлення яких відноситься до компетенції Державної податкової адміністрації України.
Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов погодилась з посиланням відповідача на те, що Порядок ( z0233-97) є різновидністю правил податкового обліку, оскільки згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону ( 168/97-ВР ) податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті ( 168/97-ВР ) платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, якщо на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими податковими накладними.
Оскарженою частиною першою пункту 5 Порядку ( z0233-97 ) визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказана у пункті 2 даного Порядку, або в разі порушення особою, яка вказана в пункті 2 цього Порядку, вимог зазначеного Порядку чи її невідповідності фактичним податковим зобов'язанням, заявленим продавцем.
Отже цією нормою не встановлювались правила податкового обліку, що входить до компетенції відповідача за Законом, а визначались рамки відповідальності за порушення, зазначені у Порядку ( z0233-97 ).
Порушення вимог Закону ( 168/97-ВР ) та Порядку ( z0233-97 ) щодо заповнення податкової накладної може бути підставою для оцінки такої податкової накладної як належного доказу сплати податку на додану вартість та відповідно для віднесення зазначеної у податковій накладній суми податку до податкового кредиту. У разі розбіжності доказів оцінки сплати податку на додану вартість його платником між органом державної податкової служби та цим платником податку, суд оцінює докази сторін у їх сукупності. Ніякі докази не мають для арбітражного суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на викладене постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов від 28.04.2000 рішення Вищого арбітражного суду України залишено без зміни.
6. Порядок проведення державними податковими органами інвентаризації податкової заборгованості платників податків за станом на 31.03.97 та її списання і реструктуризації, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 22.07.97 N 242 ( z0280-97 ), видано правомірно на виконання Закону України "Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків за станом на 31 березня 1997 року" ( 314/97-ВР ).
Рішенням Вищого арбітражного суду України від 04.08.99 підприємству відмовлено у позові про визнання недійсним Порядку проведення державними податковими органами інвентаризації податкової заборгованості платників податків за станом на 31.03.97 та її списання і реструктуризації, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.07.97 N 242 ( z0280-97 ) (далі - Порядок). Рішення суду мотивоване тім, що Державна податкова адміністрація України діяла в межах своїх повноважень, передбачених статтями 2, 8 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ), Порядок не суперечить Закону України "Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків за станом на 31 березня 1997 року" ( 314/97-ВР ) (далі - Закон).
Перевіривши матеріали справи відповідно до статті 92 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ), судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.
Пунктом 2 статті 1 Закону ( 314/97-ВР ) передбачено, що податковою заборгованістю є несплачені за станом на 31.03.97 суми податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, перелік яких визначено в пункті 4 цієї статті, а також суми пені, штрафних та фінансових санкцій, нарахованих відповідно до законодавства України на цю заборгованість.
Відповідно до пункту 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів" після закінчення встановлених строків сплати відповідних платежів невнесена сума вважається недоїмкою. Отже Порядок ( z0280-97 ) відповідає вимогам Закону ( 314/97-ВР ) і названого Декрету.
Статтею 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з пунктом 5 Порядку ( z0280-97 ) реструктуризації підлягають суми недоїмки, не сплачені за станом на 03.07.97, тобто на дату набрання Законом ( 314/97-ВР ) чинності.
Враховуючи викладене, оспорюваний Порядок ( z0280-97 ) не суперечить вимогам чинного законодавства, тому постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов від 06.01.2000 рішення з цієї справи залишено без зміни.
7. Позов Українського союзу промисловців і підприємців про визнання недійсною постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.98 N 1997 ( 1997-98-п ) "Про затвердження Порядку застосування непрямих методів визначення обсягу операцій, що обкладаються податком на додану вартість", залишено без розгляду.
Український союз промисловців і підприємців (далі - УСПП) звернувся до Вищого арбітражного суду України з заявою про визнання недійсною постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.98 N 1997 ( 1997-98-п ) "Про затвердження Порядку застосування непрямих методів визначення обсягу операцій, що обкладаються податком на додану вартість". Ухвалою Вищого арбітражного суду України від 03.06.99 позов залишено без розгляду відповідно до статті 81 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) - позовну заяву підписано особою, яка не має право її підписувати (Генеральним виконавчим директором).
Відповідно до статті 92 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) законність і обгрунтованість ухвали перевірено судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов.
Перевіркою матеріалів справи було встановлено, що відповідно до частини другої статті 18 Указу Президента України від 7 серпня 1998 року N 857 ( 857/98 ) "Про деякі зміни в оподаткуванні" Кабінет Міністрів України постановою від 18.12.98 N 1997 ( 1997-98-п ) затвердив Порядок застосування непрямих методів визначення обсягу операцій, що обкладаються податком на додану вартість.
Статтями 25, 29 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) передбачено, що юридична особа діє на підставі статуту і набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм законом або статутом.
Ці норми кореспондуються із статтею 13 Закону України "Про об'єднання громадян" ( 2460-12 ), якою передбачено, що таке об'єднання, яким є і УСПП, діє на підставі статуту. Отже посилання позивача на Положення про Генеральну виконавчу дирекцію було безпідставним.
Відповідно до статуту УСПП Генеральний директор Генеральної виконавчої дирекції входить до складу Правління за посадою і може виконувати обов'язки Президента УСПП у разі його тимчасової відсутності на підставі письмового наказу останнього. Позивачем таких доказів надано не було.
Разом з тим розділом 4 статуту УСПП встановлено, що вищою посадовою особою УСПП є його Президент, який представляє його інтереси, а у разі тимчасової відсутності Президента за його наказом обов'язки Президента виконує один з віце-президентів або членів правління.
Враховуючи викладене, постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов від 28.02.2000 року ухвалу Вищого арбітражного суду України залишено без зміни.
Голова Вищого арбітражного суду України Д.Притика