СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
14.05.2002
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Релігійної громади Української Православної Церкви - Київський Патріархат на постанову Вищого арбітражного суду України від 15 березня 2001 року ( n0057800-01 ) у справі за позовом Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області (далі - Райдержадміністрація) до Релігійної громади Української Православної Церкви - Київський Патріархат (далі - Громада УПЦ-КП) про вилучення з її незаконного користування церковної споруди Різдва Пресвятої Богородиці в с. Ясениця-Сільна, ВСТАНОВИВ:
позов до арбітражного суду Львівської області пред'явлено 15 лютого 2000 року.
Заявлена позовна вимога обґрунтовувалась тим, що рішенням арбітражного суду Львівської області від 18 липня 1996 року у справі N 3/63 договір про користування спірною церковною спорудою, укладений 22 червня 1990 року між Дрогобицьким райвиконкомом та Релігійною громадою Української Автокефальної Православної Церкви (далі - Громада УАПЦ), визнано недійсним. У зв'язку з цим Громада УАПЦ втратила законні підстави користуватися цією спорудою. При цьому позивач враховував, що на підставі договору від 6 червня 1994 року спірна церковна споруда передана Райдержадміністрацією у користування Релігійній громаді Української Греко-Католицької Церкви (далі - Громада УГКЦ). Незважаючи на зазначені обставини, Громада УПЦ-КП користується церковною спорудою і не допускає до користування нею Громаду УГКЦ.
Рішенням від 10 жовтня 2000 року арбітражний суд Львівської області позов задовольнив.
Зазначене судове рішення залишено без змін постановою цього суду від 6 грудня 2000 року.
Оскаржуваною постановою Вищий арбітражний суд України рішення і постанову арбітражного суду Львівської області залишив без змін.
Названі рішення арбітражних судів мотивовані тим, що у Громади УПЦ-КП відсутні правові підстави користуватися спірною церковною спорудою, оскільки договір з нею на одноособове користування розірвано рішенням арбітражного суду; розпорядженням Представника Президента України у Львівській області "Про визначення порядку користування Церквою Різдва Пр. Богородиці в с. Ясениця-Сільна Дрогобицького району" від 15 квітня 1994 року N 320 (далі - розпорядження N 320) ця споруда передана у почергове користування Громадам УГКЦ і УПЦ-КП; з Громадою УГКЦ договір на користування укладено, а Громада УПЦ-КП від укладання такого договору відмовляється.
У касаційній скарзі ставиться вимога про скасування постанови Вищого арбітражного суду України з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права, зокрема Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ( 987-12 ) (далі - Закон про релігійні організації).
Заслухавши суддю-доповідача та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до частини третьої статті 17 Закону про релігійні організації ( 987-12 ) культова будівля і майно, що є державною власністю, можуть передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою. За відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.
Судами встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що спірна церковна споруда після націоналізації її у державну власність колишньому власнику у власність не поверталася, іншим релігійним громадам у власність не передавалася, а тому на час виникнення спірних правовідносин сторін і на даний час є державною власністю.
Згідно з частиною другою статті 17 Закону про релігійні організації ( 987-12 ) культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, зокрема у безоплатне користування, за рішеннями обласних державних адміністрацій.
Отже, Представник Президента України у Львівській області своїм розпорядженням N 320 правомірно передав Церкву Різдва Пр. Богородиці в с. Ясениця-Сільна у почергове безоплатне користування Громаді УГКЦ та Громаді УПЦ-КП.
Рішеннями арбітражних судів встановлено, що Громада УГКЦ виявила згоду на почергове користування спірною церковною спорудою. На виконання зазначеного розпорядження N 320 та частини третьої статті 17 Закону про релігійні організації ( 987-12 ) Райдержадміністрація уклала з цією громадою "Договір про порядок користування Церквою Різдва Пр. Богородиці с. Ясениці-Сільної Дрогобицького району та іншим майном, що є державною власністю".
Однак, як вбачається з матеріалів справи і змісту касаційної скарги Громади УПЦ-КП, ця громада не виявила згоди на почергове користування спірною культовою спорудою разом з Громадою УГКЦ і, відповідно, на укладення аналогічного договору, вважаючи, що вона має право одноособового користування цим об'єктом. На цій підставі вона самовільно зайняла церковну споруду і не допускає користуватися нею Громаду УГКЦ.
Зазначені дії Громади УПЦ-КП суперечать вимогам Закону про релігійні організації ( 987-12 ), зокрема частині дев'ятій статті 17, згідно з якою самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається.
Враховуючи, що відповідно до частини восьмої статті 17 Закону про релігійні організації ( 987-12 ) договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України, а також факт визнання арбітражним судом Львівської області недійсним договору про користування спірною церковною спорудою, укладеного 22 червня 1990 року між Райдержадміністрацією та Громадою УАПЦ, правонаступником якої вважає себе Громада УПЦ-КП (справа N 3/63, судове рішення від 18 липня 1996 року), Верховний Суд України вважає, що у Громади УПЦ-КП відсутні правові підстави користуватися цією церковною спорудою на підставі статей 4, 151 ЦК ( 1540-06 ).
За таких обставин арбітражні суди правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права і дійшли обґрунтованого висновку про те, що Громада УПЦ-КП безпідставно утримує і користується Церквою Різдва Пр. Богородиці в с. Ясениця-Сільна.
Відтак, судові рішення про вилучення з її незаконного користування вказаної церковної споруди є законними та обґрунтованими і тому не підлягають скасуванню.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК ( 1798-12 ), Верховний Суд України ПОСТАНОВИВ:
касаційну скаргу Релігійної громади УПЦ-КП с. Ясениця-Сільна Дрогобицького району Львівської області залишити без задоволення, а постанову Вищого арбітражного суду України від 15 березня 2001 року ( n0057800-01 ) - без змін.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.