СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
28.12.2005
(Витяг)
У липні 2003 р. Ф. звернулася з позовом, в якому просила виключити П. зі складу учасників ТОВ ВКФ "Е" із виплатою його частки в майні товариства в сумі 13 тис. грн. і зобов'язати його повернути товариству печатку та штамп. Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що вона та відповідач є засновниками ВКФ "Е", яка утворена у формі товариства з обмеженою відповідальністю, і мають однакові частки в майні цього товариства.
Останнім часом товариство потребувало значних фінансових затрат, однак П. відмовився вкладати кошти у виробництво, у зв'язку з чим фірма припинила виробничу діяльність. Крім того, відповідач отримав ліцензію на зайняття підприємницькою діяльністю і почав надавати послуги з ремонту електродвигунів, використовуючи при цьому потужності товариства.
Позивачка вважає, що П. своїми діями перешкоджає розвитку товариства, утримує печатку та штамп, не допускає її до участі в управлінні. Ф. не може працювати, розвивати товариство, оскільки не може дійти згоди з відповідачем щодо планів спільної роботи чи розподілу майна. Загальні збори не можуть прийняти рішення про виключення П. зі складу засновників, оскільки вона та П. мають рівну кількість голосів - по 50%.
Під час судового розгляду справи позивачка згідно зі ст. 103 ЦПК України ( 1501-06 ) (у редакції 1963 року) уточнила позовні вимоги й просила зобов'язати ТОВ ВКФ "Е" виділити в натурі на її користь 50% майна товариства.
6 вересня 2004 р. П. звернувся із зустрічним позовом до Ф., в якому порушив питання про виключення її зі складу засновників, мотивуючи це тим, що остання виробничим процесом, організацією та функціонуванням товариства не цікавилася протягом всього його існування, однак намагається ліквідувати товариство, стягнувши з нього свою частку, для чого розпочала судову справу. Все це завдає шкоди матеріальному становищу товариства, його діловій репутації та перспективам розвитку. Після уточнення позовних вимог П. просив винести рішення про виключення Ф. зі складу засновників із виплатою їй грішми її частки в майні товариства.
Рішенням міського районного суду від 17 березня 2005 р. у задоволенні позову Ф. відмовлено. Зустрічний позов задоволено, постановлено виключити Ф. зі складу учасників ТОВ ВКФ "Е" зі сплатою їй грошової частки вартості майна товариства в сумі 12331,25 грн.
Рішенням апеляційного суду від 28 липня 2005 р. зазначене судове рішення в частині виключення Ф. зі складу учасників зі сплатою їй частки вартості майна товариства скасовано П., у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовлено.
В іншій частині рішення залишено без змін.
У касаційних скаргах П. та ТОВ ВКФ "Е" просять скасувати зазначене судове рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке було помилково скасоване апеляційним судом.
У касаційній скарзі Ф. просить частково скасувати рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.
Касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.
Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій вважали встановленим, що сторони Ф. та П. є засновниками виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю з рівними частками в статутному фонді, кожному з них належить по 50% голосів.
Відповідно до ст. 64 Закону України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. N 1576-XII ( 1576-12 ) учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на підставі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50% загальної кількості голосів.
У примусовому порядку на підставі рішення суду товариство може ліквідовуватися у передбачених законом випадках. Ліквідація на підставі рішення суду в разі виключення одного з двох засновників законом не передбачена.
Водночас, виходячи зі змісту статей 12, 21 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ), суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Ф. у частині розподілу майна товариства, оскільки відсутні правові підстави для виділення їй частини майна, адже згідно зі ст. 148 ЦК України ( 435-15 ), пунктами 4.4, 4.5 статуту товариства це можливо за домовленістю між учасником та товариством лише після виходу з товариства, а Ф. заяви про вихід із товариства не подавала.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України ( 1618-15 ) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно зі ст. 337 ЦПК України ( 1618-15 ) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судами першої та апеляційної інстанцій досліджені обставини справи повно, зібраним доказам дана належна оцінка.
Доводи скарг не спростовують висновків суду.
Рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни або скасування не встановлено, тому колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України на підставі статей 333, 335-337, 345 ЦПК України ( 1618-15 ) касаційні скарги П., ТОВ ВКФ "Е" та Ф. залишила без задоволення, а рішення апеляційного суду від 28 липня 2005 р. - без зміни.
"Судова практика", N 2, 2006 р.