СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 03.02.99
vd990203
(Витяг)
Спори про право працівника на вклад у майні колективного підприємства вирішуються відповідно до положень ст. 23 Закону України "Про власність" ( 697-12 ), а не статей 113, 115 ЦК України ( 1540-06 ).
Працівникам, які припинили трудові відносини з колективним підприємством, а також їх спадкоємцям виплачується вартість вкладу, а не сам вклад у натуральній формі
У квітні 1997 р. Я., Г., С.Г., С.Л., а в липні того ж року - М. звернулися в суд із позовом до акціонерного товариства закритого типу "Хмельницькриба" (далі - АТЗТ) про виділ їх часток із майна підприємства, посилаючись на те, що вони були членами колективного підприємства - фірми "Хмельницькриба" (далі - колективне підприємство), яке в березні 1997 р. було перетворено в АТЗТ. Їх частки в майні підприємства були визначені в таких розмірах: Я. - 7,55%, Г. - 1,55, С.Г. - 1,28, С.Л. - 0,71 і М. - 1,18%. Оскільки вони не увійшли до складу акціонерів і засновників АТЗТ, то просили об'єднати їх частки й виділити частину майна цього підприємства в натуральній формі з метою організації окремого виробництва.
Відповідач пред'явив до Я. зустрічний позов про зменшення його частки в майні АТЗТ, зазначивши, що останній, займаючи посаду керівника цього підприємства в період його приватизації, на порушення законодавства та внутрішніх правил безпідставно вносив кошти на рахунок приватизації і тим самим збільшив свою частку. Відповідач просив зменшити частку Я. до 2,69%.
Рішенням Хмельницького районного суду від 23 січня 1998 р. позови Я., Г., С.Г., С.Л. і М. було задоволено. Із належного АТЗТ майна у власність позивачів виділено частину приміщень, розташованих у м. Хмельницькому, а саме: коптильно-кулінарний цех (вартістю 182 тис. 650 грн., що становить 5,449% від вартості всього майна); холодильну камеру N 1 (124 тис. 190 грн., або 3,705%); другий поверх спортивного залу з окремим входом (38 тис. 270 грн., або 1,141%); 1/6 консервного складу (34 тис. 610 грн., або 1,032%); 1/3 автомеханічної майстерні (11 тис. 410 грн., або 0,340%); усього майна на суму 391 тис. 130 грн. (11,668%).
У спільному користуванні залишено під'їзди до холодильної та коптильної камер і рампи, каналізаційні системи, теплотрасу та прилади обігріву коптильного цеху і другого поверху спортивного залу, аміакопроводи й повітроохолоджувачі, грузовий коридор та рампу, що примикає до нього.
Позивачів зобов'язано побудувати перегородку, яка відділятиме 1/6 консервного складу від іншої його частини, і провести переобладнання (перепланування) приміщень рибопереробного цеху й перекомпонування його обладнання для забезпечення його автономного функціонування відповідно до проекту "Укррибпроект", узгодженого з Хмельницькою санітарно-епідеміологічною станцією. Зазначені роботи необхідно виконати до 1 грудня 1998 р. Відповідача зобов'язано укласти з Я. договір на подачу холоду до холодильної камери N 1.
Позивачам також виділено обладнання: електронавантажувач ЕП-103 (2 тис. 500 грн.); електротельфер-1Т (500 грн.); три ванни для риби (всього 128 грн.); дев'ять ванн для соління риби (1 тис. 397 грн.); чотири електроплити (49 грн.); перекачувальний насос (14 грн.); 45 контейнерів для соління риби (2 тис. 29 грн.); чотири столи для соління риби (153 грн.); два стелажі СТК-1М (95 грн.); усього обладнання на суму 6 тис. 868 грн.
Із АТЗТ на користь позивачів також стягнуто 2 тис. 766 грн. як недоодержану суму в майні, а також судові витрати в сумі 2 тис. 350 грн. і мито на користь держави - 20 тис. 438 грн.
У позові АТЗТ про зменшення частки Я. відмовлено.
Ухвалою судової колегії в цивільних справах Хмельницького обласного суду від 28 травня 1998 р. зазначене рішення було змінено: з його резолютивної частини виключено вказівку щодо зобов'язання АТЗТ укласти з Я. договір на подачу холоду до холодильної камери N 1. В іншій частині рішення суду залишено без зміни.
Перший заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування всіх постановлених у справі рішень як необгрунтованих. Судова колегія в цивільних справах цього суду протест задовольнила з таких підстав.
Судом встановлено, що позивачі були членами колективного підприємства з відповідними частками в майні. Після перетворення в березні 1997 р. цього підприємства в акціонерне товариство закритого типу вони не стали його засновниками чи акціонерами, і їх частки в майні були визначені в таких розмірах: Я. - 7,55%, М. - 1,18, Г. - 1,55, С.Г. - 1,28, С.Л. - 0,71%. Однак М. до прийняття судом рішення частково одержав грошову компенсацію, і його частка склала 0,866%. Загальна частка позивачів становить 11,956% від вартості усього майна. Виходячи з цього та враховуючи загальну вартість майна, суд провів виділ зазначеного вище майна на користь позивачів.
Приймаючи таке рішення, суд керувався п. 3 ст. 2, п. 2 ст. 3, статтями 4, 8, 21 Закону від 7 лютого 1991 р. "Про власність" ( 697-12 ) (далі - Закон) та статтями 113, 115 ЦК ( 1540-06 ).
Проте застосувавши до спірних правовідносин одночасно ст. 21 Закону ( 697-12 ) і статті 113, 115 ЦК ( 1540-06 ), суд не звернув уваги на те, що ними регулюються різні правовідносини: статті 113, 115 ЦК визначають правовідносини в спільній частковій власності, а ст. 21 Закону - підстави виникнення права колективної власності. Суб'єктом права такої форми власності відповідно до ст. 20 Закону є, зокрема, трудовий колектив підприємства. Про це також зазначено в п. 1.3 Статуту колективного підприємства (далі - Статут).
У п. 4 ст. 23 Закону ( 697-12 ) зазначено, що працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, виплачується вартість вкладу, розмір якого визначається в порядку, передбаченому ч. 2 цієї ж статті. Порядок визначення розміру та виплати вкладу члена фірми регулюється також зазначеним вище Статутом.
Відповідно до п. 3.6 Статуту член фірми має право одержати вартість вкладу при виході (виключенні) із членів фірми або звільненні в порядку, встановленому загальними зборами.
Суд не з'ясував належним чином і не зазначив у рішенні часу й обставин виходу, виключення або звільнення позивачів зі складу колективного підприємства, порядку виплати вкладів, інших обставин, передбачених зазначеним вище законодавством та Статутом, і передчасно дійшов висновку про те, що позивачі мають право одержати вартість вкладів, неправильно визначив їх розміри та провів поділ майна в натуральній формі.
Таким чином, судом було порушено вимоги статей 15, 62, 203 ЦПК ( 1501-06, 1502-06 ) щодо всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи, оцінки доказів та мотивування своїх висновків, що відповідно до ст. 312 ЦПК ( 1503-06 ) є підставою для скасування рішення.
На ці недоліки не звернула уваги судова колегія в цивільних справах Хмельницького обласного суду, змінюючи рішення районного суду.
За таких обставин, коли постановлені у справі рішення необгрунтовані, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, вони підлягають скасуванню.
Керуючись статтями 336-338 ЦПК ( 1503-06 ), судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест першого заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, усі постановлені у справі рішення скасувала і направила останню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 6 (16), 1999 р.